«У війську всім байдуже, ким ти був колись»: у Франківську провели тренінг про комунікацію з ветеранами

У середу, 18 червня, у Франківську провели останній тренінг з курсу «Комунікація з людьми з досвідом війни». Захід відбувся у просторі «ветераницивільні ПЕТРОС».

Спікерами зустрічі була психологиня, когнітивно-поведінкова терапевтка Оксана Бриндзак і координатор ветеранських проєктів платформи «Тепле місто» Андрій Фармуга, пише Репортер.

Тренінг був спрямований на те, щоб закріпити отримані впродовж курсу знання.

На початку заняття спікери об’єднали учасників у дві команди та змоделювали ситуації з панічними атаками в реальному житті. Після шести хвилин обговорення кожна група розповіла про свій алгоритм дій у певному випадку. Спікери проаналізували їхні відповіді.

Андрій Фармуга каже, є базові речі, які потрібно знати, якщо стикнетеся з панічними атаками.

Звернення по імені. Чому воно працює? Тому що наше ім’я – це є те, що ми чули вже ого-го-го скільки разів. Тому воно більше включає, ніж навіть звернення за прізвищем чи за будь-якими іншими регаліями, – розповідає Андрій Фармуга. – За водичку та сама історія. Коли ми п’ємо, наше тіло отримує глибинний сигнал і згадує, як наша мама ділилась молочком. Ми тоді мали абсолютне відчуття безпеки. Тому цей рефлекс спрацьовує.

Читайте: Треба говорити ротом. Ветеран Андрій Фармуга про страх цивільних образити або тригернути військового

За його словами, варто спробувати контролювати дихання та сповільнити його. Бо навіть якщо наша голова розуміє, що ніби все добре, але в цей момент в нас прискорене дихання, то для тіла це все одно є сигналом про небезпеку.

Наш мозок не може одночасно виконувати якісь дві речі. Тому, коли панічна атака, коли флешбеки, а ми людину кличемо по імені, питаємо, який день, розповідаємо, де він знаходиться і що було перед тим, то наш мозок перемикається вже на споживання цієї інформації і відповідно тривожність потрохи згасає, – говорить Андрій.

Оксана Бриндзак додає, що під час панічних атак людина, перш за все, має відчувати ступні та опертя.

Якщо, власне, ви проговорили, чи людина чує вас та розуміє, де вона, то ви можете сказати, щоб вона стиснула м’яку поверхню, на якій сидить. Для того, щоб перевести фокус на м’язову історію. Бо коли ми стискаємо, то зап’ястя напружуються. У нас йде напруга до ліктя і людина фокусується на болі та напрузі, які з’явилися. Відповідно фокус нашого мозку – не на тривозі, яка формує панічну атаку, а на м’язах і фізичних відчуттях, – говорить Оксана Бриндзак.

Читайте: «Від нас теж залежить, чи буде у військових ПТСР». Як правильно спілкуватися з ветеранами

У другій частині тренінгу Андрій Фармуга розповів про власну “мікроаптечку” для людини з досвідом війни. Зокрема, про вправу щодо соціальних ролей.

Ветеран каже, коли людина йде на війну, переважна більшість соціальних ролей втрачає свій сенс.

Коли ти долучаєшся до війська, то всім байдуже, ким ти був колись – чи підсобником на будівництві, чи гендиректором будівельної компанії. Це ти був “там”, а тут ти солдат, сержант і так далі, – говорить Фармуга. – Якщо ми одружені, то залишаємося чоловіком чи дружиною. Залишаємося батьком чи мамою. Але дуже велика частина соціальних ролей втрачає свою актуальність, натомість з’являються нові. Ти стаєш офігенним кулеметником, пілотом FPV , сержантом, командиром відділення… Тобто з’являється щось нове.

За словами Андрія Фармуги, за кілька років у війську людина перебудовується і для неї стають актуальними інші соціальні ролі. Тому, коли вона повертається в цивільне життя, то їй потрібно повернути собі ті старі соціальні ролі.

Вони нікуди не ділися. Вони просто стояли собі в коморі. Тому пропонуєте людині наступне. Берете блокнотик і ручку. Кажете: «Дивись, зараз протягом двох хвилин ти повинен пригадати, ким ти був до того, як долучився до війни. Але цих пунктів має бути не менше 30», – розповідає Фармуга. – За дві хвилини ви не досягнете поставленої цілі – не буде там 30 пунктів. Але спрацює магія. Ви запустили в голову людини хробачка. Думає вона про це чи ні – робота йде. У людини знов актуалізовуються соціальні ролі.

Читайте: «Ми не прийшли на їхню землю»: Володимир Лазаренко повернувся з Чехії, щоб захищати Україну

Під час тренінгу спікери жартували, розповідали про свій досвід і відповідали на запитання учасників тренінгу.