Статті

Колобок для камікадзе. Як у Франківську збирають холодні боєприпаси

Google+ Pinterest LinkedIn Tumblr

Скиди, начинені шрапом, «шишки», просто шрап у пляшках – такі посилки відсилають на схід учасники франківської ініціативи «Мій опір». Свої вироби називають «Крафтова мілітарка». Самі їх роблять від «А до Я», весь час думають, як то не лише модернізувати, але й здешевити, і, звісно, все це – суто волонтерськими руками.

Таємний цех

Сходами вниз, далі вузеньким коридором, який закінчується масивними металевими дверима. Двері натужно риплять і за ними відкривається зовсім крихітне приміщення, де в тьмяному світлі працюють 3D принтери.

Це наш таємний цех, тут відбувається друк, – напівжартома каже франківець Володимир Матковський.

Напівжартома, бо місце наче й не секретне, але про локації краще мовчати.

Тут працюють три принтери, але є ще інші локації, де працюють по одному чи по два принтери. От стоять і друкують бімбочки, – пояснює він.

Слово «бімбочки» близьке до правди. Друкують тут корпус скиду, який потім використовують з дронами.

От сюди засипається шрапнель, сюди вибухівка, закручується кришкою і він готовий на підвіс до дрона, – пояснює Володимир, тримаючи в руках сіро-зеленого циліндра.

Щоб зробити партію, для прикладу, з чотирьох скидів, принтеру треба попрацювати годин з 10. Тож тут стараються, аби вони працювали цілодобово.

Звісно, аби наповнити скид, треба шрапнель. Тому де тільки можна збирають залишки від цвяхів, дроти і т.д. Все, що є з м’якого металу, який вони вміють різати.

Читайте: Прикарпатець розігрує особливі фото на операцію для побратима

Збирають і вироби з твердого металу. От під стіною стоїть пакет з ланцюгами від бензопил. Володимир каже, то з сусідніх сіл люди попередавали. Це будуть відправляти на Запоріжжя, до волонтерів, які спеціалізуються саме на твердих сплавах. Збоку ще пакет з комп’ютерними платами та старими мобілками. Це вже поїде у Кривий Ріг – до своїх вузьких спеціалістів, так би мовити.

Принтер від голландця

Володимир Матковський за освітою вчитель англійської, останні роки працював у туризмі. Часто в роботі перетинався з іноземцями, які приїздили на Франківщину відпочивати.

І, коли почалася повномасштабна війна, я став використовувати ті свої контакти, – розказує він. – Просто списувався з людьми, просив підтримки. Чи морально – розголосом, чи грошима. Хтось відгукувався і тоді за ці кошти ми купували те, що всі тоді купували – аптечки, щось з амуніції.

Десь у 2023 році Володимиру трапилося в мережі відео від засновника ініціативи «ДрукАрмія», який розповідав, як вони розробляють 3D-моделі скидів та інших боєприпасів з пластику. Дають ці моделі власникам принтерів, вчать з ними працювати.

Мене зацікавило, я поділився цим зі своїм на той час вже другом, а колись клієнтом, з Голландії. Він сказав – о, давай, я куплю тобі такий принтер, будеш освоювати, – розповідає Матковський. – І ми купили принтер, такий, з дешевших. Я на ньому навчився, зрозумів, що й як працює. І десь через пів року почав активний збір на філамент – пластик до цього принтера. Бо зрозумів, що моїх фінансів не вистачає. І так ми почали збирати донати.

Далі довелося «підтягнути» родину і друзів, аби зібрати гроші на нові принтери. Сміється, добре, що зараз у всіх є групові чати – чи то з рідними, чи то з друзями. От туди й писав, свої й донатили.

Ну і потрошки, десь за місяць, назбиралося коштів, щоб купити два принтери – хороші, дорогі. На той час один коштував 600 євро, їх в Україні не було так багато, то я купував в Європі, – каже Володимир Матковський.

Читайте: «У них тонше сприйняття світу». Як у Франківську пораненим військовим повертають жагу до життя

Логічно, що виросла потреба і у філаменті. Тож Володимир започаткував у Фейсбуці тематичну групу, підтягував туди друзів. Там писав про запити і надавав звіти. Згодом знайшовся благодійний фонд, який запропонував купити ще один принтер.

Паралельно ще друзі, знайомі, які побачили, що я роблю, собі купили принтери, – додає Матковський. – Я їх навчив, показав, що і як. Тож нині є у нас кілька таких локацій.

Не друком єдиним

Громадянська ініціатива «Мій опір» не зациклилася тільки на 3D-друці, бо ці форми скидів треба було ще чимось заповняти, аби не відправляти просто повітря, – каже Матковський. – І я побачив так само в соцмережах, що треба шрап. Його роблять з дроту, старих цвяхів – з такого нетвердого металу.

Спочатку десь знайшли старі ножиці, якими вручну різали дроти. Ставали друзі, сусіди – просто у дворі – і нарізали. Хто мав трохи часу, то вечорами збиралися і працювали. Вихід там був невеликий, за годину могли зробити 1-2 кг того шрапу.

А потім якось дійшли, що тож можна цей процес автоматизувати – і знайшлася мудра голова, яка це втілила, – розказує він. – І от ми зараз маємо такий станок – називаємо «Шредер» – який переробляє дріт на шрап. Це ми самі зробили, один чоловік придумав, інший склав усе до купи: зварив, виточив з твердого металу ніж. І він уже працює десь рік.

За годину в хороших умовах він може виготовити до 16 кг шрапу.

Сам дріт, якщо є можливість, купують новий. Або беруть десь з будівництв, баз металобрухту, хто за «дякую» віддає, десь доводиться трохи платити. По-різному буває.

Читайте: В обласній лікарні у Франківську військові малюють сакури, щоб зібрати на спецавто для поїздок у місто

Правда, «Шредера» незабаром теж стало бракувати, бо дріт в нього треба було подавати вручну, а це забирало багато часу. Тож на ще іншій локації зробили ще один станок. Володимир каже, майстрові, який його придумав і втілив, – 70 років. Апарат працює на славу. В нього дріт подається уже автоматизовано.

І ще «шишки»

Майже через день пише якийсь підрозділ: а чи можна у вас отримати те чи інше? – розповідає Володимир Матковський. – Хтось хоче просто форми надруковані, хтось хоче шрап, а хтось «шишки» наші.

«Шишки» – це ще один готовий холодний боєприпас. Металеві елементи нарізають на лазерному принтері, потім скручують і нанизують на пластикову трубку. Уже на місцях хлопці дозаправляють її вибухівкою.

Правда, це виходить досить дорого, бо лазерна порізка дорога, – каже Володимир. – То я цього тижня готую принципово нові зразки. Відправимо їх хлопцям, надіюся, що буде так само ефективно, але значно дешевше.

Одна така кілограмова «шишка» обходиться у 700 грн, це суто плата за матеріал і порізку.

Воно дорого, але ті, хто попробував, просять ще. Воно робить свою роботу добре, – розказує Матковський. – Це один львівський підприємець таке розробив, але не знав, як його поширити, показати. Там в моделі було «гоноровіше» зроблено – на алюмінієвій трубі. І то дуже дорого виходило. І в мене виникла ідея з пластиковою трубкою. Надав військовим, вони сказали – супер, працює.

шишки

І хоча зараз виріб здешевили удвічі, але це все одно дорого. На жаль, каже Володимир, відколи почалися ці розмови про Трампа і переговори, то донати пішли вниз, а запити від хлопців – вгору.

шишки

Виробництво елементів зброї в часі війни може відбуватися на кухні, в гаражі, в підвалі чи у приватному цеху. І ми об’єднуємо в мережу саме таких дрібних виробників. Усі вироби передаємо безоплатно. Але ми не зможемо без донатів, – каже він.

Слідкувати за роботою можна тут Мій опір / My resistance.

Задонатити:

https://www.privat24.ua/send/dcic0

https://send.monobank.ua/jar/PZbJLY1xq

Авторка: Женя Ступяк

Донат
Читайте «Репортер» у  Telegram та Instagram  – лише якісні новини та цікаві статті у вашому телефоні
 

Comments are closed.