Днями у селі Долина Олешанської територіальної громади в центрі села відкрили Алею слави з портретами п’ятьох вихідців села, які загинули під час війни росії з Україною.
Також того дня вшанували пам’ять про полковника УПА Василя Бринського. 5 травня 1945 року він героїчно загинув неподалік рідного села, прикриваючи відхід побратимів, пише Репортер.
На відкриття Алеї слави приїхали рідні загиблих військових та нащадки полковника УПА Василя Бринського на псевдо “Блакитний”.
У роки Першої світової війни Василь Бринський вступив до бригади українських січових стрільців та дослужився до сотника. У складі Української Галицької армії брав участь в боях проти більшовиків та білогвардійців на Наддніпрянській Україні.
Після війни у рідному селі та навколишніх селах організовував молодіжне руханкове пожежне товариство «Луг», аби навчати односельців військово-спортивних вправ. Його діяльність гартувала патріотів держави, майбутніх борців за її волю.
Він був членом організації українських націоналістів і під час Другої світової війни без вагань перейшов до відділів УПА, навчаючи молодь військової справи. Сотня Василя Бринського не раз завдавала влучних ударів ворогам.
Восени 1943 року провів вишкіл молоді біля Яремча, неподалік гори Щівки. А в 1944 році в Чорному лісі та в Карпатах на горі Малиновище вишкіл новостворених сотень УПА. Керував успішним штурмом Тлумача 20 грудня 1944 року зі звільнення в’язнів.
Його групу оточили в урочищі Данчиця, поблизу рідного села. Він прикривав відхід побратимів. Останнім набоєм застрелився у бою з батальйоном Червоної Мітли.
Ворог не дає нам спокою вже майже чотири століття, – виступив на відкритті онук Василя Бринського – Ярослав Бринський. – Цей біль відчувається і тепер, бо ворог один. І він не бачить Україну, він не бачить нас, як українців. А ці козаки, ці хлопці, вони боряться за те, аби ми ходили по своїй землі, дихали на повні груди і казали гордо, що ми є українці. Вчили дітей, хто вони є, чиїх батьків вони діти. Вчити історію треба, знати хто наш друг, хто наш ворог.
За словами директора комунального підприємства «Пам’ять» Василя Тимківа, ворог довго готувався до цієї війни і багато робив, щоби знищити нашу пам’ять.
І саме такі заходи, якось сьогодні відбуваються. Це наш захист від московського агресора, – говорить Тимків. – Бо не тільки танками, артилерією, літаками він воює. Олешанська громада завжди показувала найкращі приклади боротьби. У радянський час, якраз найбільш патріотичні села були під прицілом радянської пропаганди. Намагалися зробити все для того, щоби ці села були найбільшими слугами радянського режиму, але їм не вдалося. Не вдалося, бо була пам’ять.
Алею слави освятили чотири священники та відправили панахиду за загиблими. На банерах портрети п’ятьох загиблих вихідців з села Долина – Євстахія Бобика, Володимира Візнюка, Остапа Бринського, Ігоря Палюги та Тараса Даниша.
80 років тому великий полковник з нашої рідної Долини Василь Бринський воював проти двох режимів – як проти гітлерівського нацизму, так і проти сталінського фашизму, – говорить голова Олешанської територіальної громади Богдан Двояк, – І ці хлопці, які на цих світлинах сьогодні воюють з кремлівським рашистським режимом. Тому наше зараз основне завдання – пам’ятати про наших героїв, всілякими силами підтримувати наші збройні сили, молитись за їхню міць, за нашу перемогу. Ми обов’язково її здобудемо, але одними словами перемоги не буде. Ми повинні з усіх зусиль, не стомлюючись підтримувати нашу армію.
Євстахій Бобик народився 5 серпня 1994 року в селі Долина Олешанської територіальної громади. У 2023 році він поповнив ряди військовослужбовців ЗСУ. Служив розвідником 126-ї бригади.
Разом із побратимами боронив Херсонщину був на нульовій позиції. Загинув 13 березня 2024 року під час виконання бойового завдання поблизу населеного пункту Новотягинка Дар’ївської територіальної громади Херсонського району Херсонської області.
Указом Президента України 9 квітня 2025 року Євстахій Бобик нагороджений орденом «За мужність ІІІ ступеня» (посмертно). На фасаді сільської школи відкрили пам’ятну дошку герою.
Володимир Візнюк народився 30 червня 1983 року в селі Долина Олешанської територіальної громади. Пішов захищати країну 30 жовтня 2023 року. Був штурмовиком та гранатометником у 15 окремому гірсько-штурмовому Севастопольському батальйоні 128 окремої гірсько-штурмової Закарпатської бригади. Загинув поблизу села Привільне Волноваського району Донецької області.
Нагороджений відзнакою Міністра оборони України «За поранення» та орденом «За мужність ІІІ ступеня». У Володимира Візнюка залишилися дружина, син, мати та сестра.
Остап Бринський народився 30 липня 1987 році в місті Івано-Франківську. Навчався в українській гімназії номер 1.
У 2008 році закінчив бакалаврську програму філософія факультету гуманітарних наук Києво-Могилянської академії. Був учасником Революції гідності. Коли розпочалася війна 2014 року, поривався на фронт, ходив кілька разів до військкомату, але тоді його не взяли.
У Франківську, куди в перші дні березня родина Бринських виїхала з Києва, Остап одразу записався до тероборони, а згодом добровольцем вирушив на фронт.
Спочатку Остап в рядах державної прикордонної служби стояв на варті українського кордону на півночі, а згодом потрапив на схід, а точніше у Бахмут, молодший сержант 94 прикордонного загону державної прикордонної служби України, виконував бойові завдання.
Загинув 19 серпня 2023 році у бою під Бахмутом від мінометного обстрілу. Поховали Остапа Бринського в Івано-Франківську на території меморіального комплексу Дем’янів-ЛАЗ. Нагороджений орденом «За мужність ІІІ ступеня» (посмертно), а також відзнакою міського голови міста Івано-Франківська «За честь і звитягу» (посмертно).
Ігор Палюга народився 4 квітня 1964 року в селі Долина та проживав у Тлумачі. Працював лікарем ветеринарної медицини, а згодом головним лікарем ветеринарної медицини в місті Тлумачі. Одружений, виховував дві дочки. З квітня 2014 року призваний в Збройні сили України.
Служив в 79 десантно-штурмовій бригаді заступником командира батареї по квітень 2016 року.
З січня 2023 року по травень 2024 року військовослужбовець ЗСУ, старший лейтенант, командир другого мінометного взводу.
Нагороджений відзнакою Президента України «За участь в АТО», почесною відзнакою за особисту участь і відвагу. Помер у лікарні 25 червня 2024 року.
Тарас Даниш народився 26 вересня 1992 року. Став на захист країни у перші дні повномасштабної війни. На початку вторгнення служив у Закарпатській області.
Був солдатом штурмової роти 711 полку охорони державної спеціальної служби транспорту. Тарас Даниш загинув 14 травня 2023 року поблизу села Іванівське, Донецької області. На фасаді ліцею номер 7 міста Івано-Франківська, де вчився Тарас, відкрито пам’ятну дошку герою. Воїна посмертно нагородили орденом «За мужність ІІІ ступеня».
Comments are closed.