Потяг “Ясіня-Одеса” прибуває о 8:30. 14 годин у дорозі, і ми – в місті біля Чорного моря. Попри постійні ворожі атаки, місто живе, приймає туристів і вірить в Україну та ЗСУ. За два вихідні Одесу пізнати, звісно, нереально. Але надихнутися можна, пише Репортер.
Синьо-жовта Одеса
“Спершу кави чи одразу на море?” – лунає від чоловіка, ймовірно одесита, який зустрів друзів з потяга “Ясіня-Одеса”. Таке собі універсальне звертання до більшості з тих, хто щойно приїхав. Кави після потяга хочеться невимовно. Але першим ділом їдемо поселитися – власники сказали, що чекати до 14:00 на поселення не обов’язково. Можуть віддати ключі одразу.
У громадському транспорті – розрахунок на виході. Маршрутка – 20 грн, трамвай – 15. Російської музики не чутно. А от російської мови – повно. Але на українську переходять одразу та охоче допомагають інформацією. В закладах звертаються українською. Усі привітні й гостинні – місто-курорт залишається таким навіть у важкі часи.
Суботнього ранку в районі залізничного вокзалу Одеса метушлива й сонячна. Відчувається ранкова свіжість. Вдень обіцяють +25, а ще сильний вітер і за відчуттями – не більше 15.
Всюди майорять синьо-жовті прапори. А поряд, на кожному будинку, їх ще дублюють прапори, нанесені фарбою. Місцеві кажуть, намальовані синьо-жовті прапори з’явилися на будинках ще в перші дні вторгнення. А потім ще кожен намагався вивісити і тканинний стяг.
Здається, такої кількості синьо-жовтого нема більш ніде. І це вражає!
Поселяємось у квартирі в центрі Одеси. Розраховуємося готівкою. Але за кілька годин власник кидає в чат фіскальний чек – усе прозоро. І це ще один плюс до вражень від міста.
Сонце, барахолка і коти
Наша перша локація для прогулянок Одесою – барахолка на Старокінному ринку. Вона працює щосуботи і щонеділі. Орієнтовно з 9 ранку. Тут направду можна купити все. Масштаб – неймовірний. Кілька кварталів по всьому периметру узбіч займають місцеві з всіляким крамом – від металобрухту і старих касет до витончених антикварних речей. Продавці насолоджуються присутністю. Здається, вони тут не так для заробітку, як заради атмосфери та участі.
Повсюди чутно розмови, чи вийде сьогодні сонце, бо несподівано для всіх набігли хмари й навіть крапнув дощ.
Між рядами ходять прості зіваки, як ми, та реальні покупці. Масивна кришталева ваза – 150 грн. Кросівки – 100.
Вам якщо підходить, то за таку ціну беріть, не вагайтеся, – підбадьорює жінка покупчиню.
Подекуди треба йти дорогою, бо лише так можна все роздивитися. Машини проїжджають обережно і з розумінням. Це, до речі, якась лагідність усіх одеських водіїв. Пішохід тут головний. Навіть якщо біжить, як каже поліція у “невстановленому місці” через кілька смуг і трамвайні колії. Усі автівки зупиняються і чемно чекають.
Поміж товаром то тут то там лежать одеські коти. Саме одеські, їх вирізняє особлива поважність і задоволеність життям. Здається, не бентежить присутність людей чи барахолки загалом. В них все добре.
Коти – ще одна візитівка Одеси. Для них розкладають корм і будують вуличні хатинки. Їх зображують у проявах вуличного мистецтва.
Окрім того, що скупитися чи погуляти, на барахолці можна й поїсти. Пара молодих людей продає одеські плачинди.
Ми – молдавани. Тому це швидше традиційна молдавська ніж одеська плачинда. Показати, що у нас є? Є з сиром і шпинатом, м’ясом, куркою і грибами. Одна – 220-230 грамів. Це, щоб наістися – з головою!
Не стримуємося. Смачно, ситно, можна бігти далі – через центр до моря. Тим паче сонце таки вийшло.
Сезон під обстрілами
У центрі Одеси вирує життя. Туристів, які фотографуються з усім, що бачать, видно здалеку. і їх можна зрозуміти. Центр Одеси такий же величний і красивий. Лише вікна, забиті фанерою на декотрих будинках, позначки “не фотографувати” і пам’ятники, заховані від ворожих обстрілів під мішками з піском, нагадують про нинішні реалії.
Цьогоріч в Одесі пляжний сезон офіційно ще не розпочався. Як повідомляло Суспільне, минулого року близько 20 пляжів були відкриті. Скільки відкриють цьогоріч, поки не відомо, але ті, до яких ми дійшли, а наступного дня – доїхали, були у вільному доступі. На кожному купалися й засмагали люди – скоріш за все, одесити.
Туристи ж переважно фотографуються на фоні хвиль, дехто наважується хіба намочити ноги.
На узбережжі по трохи запускаються ресторани, активно працюють точки з кавою і снеками. Набережною активно прогулюються, їздять на велосипедах, самокатах. Та й знайти вдале місце на лавці з гарним краєвидом чи сфотографуватися у вдалій локації – вже треба постаратись, бо черги. І це ще не сезон.
А тривоги в Одесі – справа регулярна та звична. В ніч з 26 на 27 квітня – шахедна атака. Чутно роботу ППО. Вранці прокуратура повідомила про влучання в жилий будинок, пошкоджені автомобілі. Постраждала 35-річна жінка.
Таксисти з історіями та війною в серці
Першого дня нагуляли Одесою майже 30 тисяч кроків. Тому зустрічати світанок на Ланжероні їдемо на таксі. П’ята ранку як-не-як. Та й погода майже карпатська – +2 з морським вітром навіть змушують пошкодувати про відсутність теплішої куртки, а то й рукавиць.
Одеське таксі – окрема тема. За мірками Франківська – недорого, принаймні в додатку однієї зі служб. Відстань, яку пішки ми б долали 45 хвилин, проїжджаємо в таксі за 98 грн.
Таксисти слухають радіо з українською музикою чи іноземний блюз, відповідають українською майже завжди. І мають в запасі кілька історій на дорогу.
Повертаємося з моря. Таксист середнього віку з наскоку видає щось про щасливих людей, яких видно по тому, що вони йдуть з моря. Розібрати непросто, бо це якась російська на одеський манер. Але він одразу переходить на українську.
Всю дорогу таксист травить бувальщини на будь-яке слово-асоціацію.
О, такса! І далі – розповідь про те, як в нього була такса, все погризла. І спаніель був. З ними на полювання на качку добре ходити. Потім – розповідь про те, яким був мисливцем, про службу прикордонником і чому одного дня навідріз відмовився ходити на полювання. До теми згадує історію, як його бригадир раз і назавжди кинув пити.
Тут розповідь перетікає на тему котів, які безумовно – прекрасні, але вдома їх по 10 штук тримати – то занадто. За цим – історія, чому дружина дозволила тримати таксу, а потім і спаніеля, і кота. А от рибок – ні. Але не біда, бо в нього є плазма і він собі тих рибок там вмикає. Лиш шкода, що погодувати не можна.
Нарікає, що жінка не лише рибок забороняє. І гроші забирає. Кажу, якщо ви сорок років прожили, то не все так погано.
Ми з нею 43 роки разом. Разом і сина похоронили. Він загинув на «Азовсталі», – кидає коли ми вже виходимо…
Очеретяний трамвай
З планів на другий день, звісно ж, знову море. Бо ж заради цього їхали. Бачити море, знати, що воно українське – особливе відчуття.
Але маємо ще один несподіваний навіть для місцевих план – прогулянка очеретяним трамваєм №20 до Хаджибейського лиману і відвідини козацького цвинтаря. Цей трамвайний маршрут – найдавніший в Одесі, у 1838 році ним запустили паровий трамвай. А до того їздив кінний.
Історичні цікавинки про цей маршрут зібрала та виклала в аудіо форматі одеситка Юлія Карабаджак. Під найцікавіші локації – Глухий міст, завод лаків та фарб, сторічні зупинки – павільйони і козацький – Сотниківський цвинтар, є окремі аудіоісторії.
Сотниківський цвинтар вважається найбільшим з козацьких, що збереглися в Україні. А ще це найстаріше кладовище Одеси. Найдавніший хрест – 1791 року. За даними істориків, на цвинтарі є близько 200 хрестів різних форм. Ми не рахували.
Маршрут від Херсонського скверу до Хаджибейського лиману триває до 30 хвилин і проходить через височенні зарості очерету. Зупинки не оголошують, але водії трамвая охоче підкажуть, де вийти, аби побачити ту чи іншу локацію. На дорогу туди й назад та прогулянки біля лиману і кладовищем треба години зо дві.
Далі – Французький бульвар веде на трасу здоров’я – і знову море. У неділю на цих маршрутах насичено. Під ботсадами – черги з охочих потрапити на екскурсію. А містом тут і там трапляються перехожі з оберемками бузку. В пообідній час у закладах людно, гамірно, більшість столиків – замовлені.
Місто – гуде. Радіє кожному дню і продовжує стояти. А попереду – літній сезон.
Авторка: Ольга Суровська
Comments are closed.