Лицар, пластун, книголюб, філософ, історик, інтелектуал, волонтер, мандрівник, воїн. Так характеризують рідні й близькі Василя Дорошенка «Паладіна» – бійця Третьої штурмової бригади.
Василь Дорошенко загинув 13 серпня 2023 року поблизу Кліщіївки Донецької області. Тепер йому назавжди 28, пише Репортер.
«Мамо, я завтра їду»
Василь був найстаршим з трьох синів і, за словами матері Олександри Дорошенко, після смерті батька замінив його меншим братам.
Він був такою дуже керівною силою у братів. Відчував відповідальність за всіх, – згадує мати.
Коли почалося повномасштабне вторгнення, середній брат Павло отримав повістку і пішов на війну. Потрапив у 95 окрему десантно-штурмову бригаду, воював на Донецькому напрямку.
Через місяць добровольцем пішов і Василь. Мати розказує, що з військкомату він повернувся одразу з бойовою повісткою.
Каже: «Мамо, я завтра їду», – згадує пані Олександра. – До цього його ще спонукав обстріл вокзалу в Краматорську, де було багато загиблих, поранених, серед них діти. Він це дуже взяв до душі. Казав: «Я не можу сидіти вдома, коли гинуть діти.
Мати згадує, як Василь вперше прийшов у відпустку. Зробив сюрприз – у школі, де працювала мама, постукав в учительську, відкрив двері й сказав: «Лесю Василівну, можна?».
Це була радість зі сльозами, – пригадує Олександра Дорошенко. – Я питала: «Васильку, чи ти б залишився вдома?». Він відповів: «Ні, не можу. Там мої друзі, я відповідаю за всіх, я мушу бути там». Він був таким переконаним українцем – за українське, за свою мову.
З дитинства Василь захопився історією, зокрема вивчав походження свого роду. Любов до історії України йому привив дідусь. У них була величезна бібліотека: великі збірники, грубезні книжки, якраз на історичні теми.
І от звідти Василь почерпнув таку любов до України, до свого рідного, що рідне є найважливіше, – каже мати. – Знав багато мов – польську, німецьку, англійську, іврит. Весь час розвивався та вчився. Казав, незважаючи на війну, треба вчитись.
Про велику любов онука до книжок розповідає і бабуся Марія. До речі, частину своєї великої бібліотеки Василь заповідав передати протестантській церкві у Львові. Це багато книг – історичних, нон-фікшн, художньої літератури.
Василько як читав, то основні думки підкреслював олівчиком, – пригадує бабуся. – Я його питала: «Дитино, для чого ти такі об’ємні книжки читаєш? Що вони тобі дадуть?». А він відповідав: «Бабусю, я шукаю в цих книжках причини і шляхи виходу тої чи іншої країни із критичних ситуацій. А може? я колись стану президентом і буду використовувати ці можливості для розвитку України». І ми посміялися з тих слів.
Недавно бабуся Марія переглядала книги онука. У книзі «Плутократи. Епоха нових багатих і занепад старої системи» на першій сторінці прочитала підпис: «Майбутньому президенту».
Все ж люди, які спілкувалися з Васильком, бачили в ньому особистість, яка б могла зробити для України дуже багато, – каже пані Марія.
Треба бути корисним
Василь Дорошенко, дядько загиблого воїна, поділився спогадами про волонтерську роботу «Паладіна». Жартує, мовляв, не лише книжками захоплювався племінник. Свого часу він лишив навчання у Польщі, аби бути корисним під час Майдану.
Потім він їздив на акції підтримки в різні міста, був у Луганську, Донецьку, навіть у Криму, – розповідає дядько. – З Криму встиг виїхати буквально за кілька днів до того, як почалась окупація. Він без вагань брався за будь-яку справу для спільного добра.
Важливим місцем для Василя Дорошенка був Уніж, село на Городенківщині. Там на території колишньої ферми відбувалися різні фестивалі, вишколи, табори. Одного разу туди на толоку поїхали і Василь з дядьком. Це був 2015 рік.
Нам довелося розчищати старий занедбаний сад, який на той час уже виглядав як ліс, – згадує дядько. – Ми два дні пиляли дрова, рубали, різали, тягали. Василь працював стільки, скільки було потрібно. Ввечері, коли ми нарешті оглядали результати своєї роботи і нас пригощали вечерю, він був страшенно радий. Ми з ним балакали про майбутнє. І він говорив про те, наскільки важливо підтримувати такі проєкти. Наскільки важливо саме зараз гуртувати українську спільноту.
Василь і пізніше їздив в Уніж. Допомагав там з організацією ферми, варив сир, чавив яблучний сік, садив город.
Я жартував, мовляв, у нього город є вдома, – згадує дядько. – Він ставав серйозний і казав: «Це зовсім інше. Я роблю це не для себе, а для громади. Влітку туди приїдуть діти з пластовим табором, тож я саджу, аби вони могли харчуватися з цього врожаю.
Коли почалося повномасштабне вторгнення, Василь ще волонтерив у Львові на вокзалі. Зустрічав людей, допомагав їх розселити.
Він навчив мене – аби бути волонтером, достатньо мати лише добре серце і трішки завзятості, – каже дядько. – Не треба статків, багато часу або події, що вас спонукає. Достатньо просто хотіти зробити щось добре, знайти собі друзів і разом будувати українську спільноту, якої він так прагнув. Він бачив важливість волонтерського руху.
Є надія на зустріч
Наталя Снітинська, близька подруга Василя Дорошенка, згадує, як вони познайомились. Василь зачепив її своєю прямолінійністю, відвертістю, жагою до боротьби та справедливості.
У грудні, перед Різдвом, він приїхав у відпустку і прийшов на різдвяний вечір для молоді, – пригадує Наталя. – Він був у формі. Я мала певний страх, бо не знала, як спілкуватися з військовим, аби не нашкодити. Та коли побачила його посмішку, щирість, доброту, зрозуміла, що він ще більше відрізняється від нас цивільних. У нього більше тієї любові, того світла. У мене просто розірвався шаблон.
Тоді Наталя й Василь проговорили весь вечір. Він розказав про свій Telegram-канал, де описував військову рутину, писав усе, як було. Бригада тоді була на полігоні, а він рвався на фронт.
За її словами Василь був дуже свободолюбивим і, шукаючи цю свободу, знайшов її в Богові. Коли йшов у бій, то завжди молився за своїх побратимів.
Читайте також: У Тязеві презентували книгу загиблого бійця 3 штурмової бригади Василя Дорошенка
Це вражає, коли ти там, серед війни, але ти не ожесточився, не озлобився, а навпаки, – каже Наталя. – Він чесний лицар і, взявши відповідальність за себе, за свою країну, за свою сім’ю, за своїх друзів, він показав приклад. Він боровся проти темряви, бо знав, що Христос переміг темряву і воскрес. І я вірю в те, що зараз Василь воскрес разом з Христом і він є на небесах. Ми вже пройшли цей етап горювання? і я знаю, що зустрінуся з ним там. Повірте, це радість – розуміти, що є надія на зустріч.
Друзі скопіювали тексти Василя Дорошенка з його телеграм-каналу. Можливо, вони ляжуть у майбутню книгу. І вже точно будуть у книзі Марини Мірзаєвої, історикині та військової Третьої штурмової бригади. Вона пише книгу спогадів бійців.
А днями у Тязеві, рідному селі Василя Дорошенка, презентували книгу з його віршами та прозою, а також зі спогадами про нього. Книга має назву «Паладін». Це був його позивний.
Я ніколи не зможу навіть близько сказати так, як говорив Василь, – усміхається Наталя Снітинська. – Це було так захопливо, так чуттєво, життєво. Також він умів слухати. Міг поставити запитання, яке знайде в тобі людську душу. Василь міг зробити нас людьми.
Поранений вивіз побратимів
Я знав Василя ще до вторгнення. Ми разом були у Києві, на форумі молодих політиків, – розказує побратим «Паладіна» Віталій Федорінін. – Його мрія була побудувати нову, незалежну, сучасну Україну. Так все й виглядало, але сталося вторгнення, тож Василь пішов звершувати інше.
За словами побратима, у Третій штурмовій Василь став прикладом для бійців. Він був водієм бойової машини, тож вони почувалися впевнено, коли він віз їх на позиції, на штурми.
Ми брали участь в обороні Бахмута, у відбитті «Дороги життя» і Василь вже тоді показав свою хоробрість, – каже побратим. – Він безстрашно їздив на своєму броньовику, завозив бійців, забирав поранених, повзав тими окопами по пояс в болоті. Він показав себе воїном.
У травні Василь і сам отримав поранення, але ще вивіз багато поранених побратимів.
Він висадив десант та обстрілював лісосмугу ще з броньовика. Йому почали вантажити поранених. І коли вже проскакував у зворотньому боці, його броньовик був пробитий з гранатомета наскрізь, – згадує побратим.
…
Василь народився в селі Тязів, біля Івано-Франківська. Там закінчив школу, а потім навчався за спеціальністю «Фінанси та кредит» в Івано-Франківському державному коледжі технологій і бізнесу. Далі вступив на навчання до Польщі, у Гданську. Але залишив науку і повернувся в Україну, бо почався Євромайдан. Був активним його учасником.
Також Василь був пластуном – виховником та інструктором станиці «Івано-Франківськ», а потім переїхав до Львова і перейшов до станиці «Львів». Там же став учасником товариства істориків та реконструкторів «Лицарський орден Паладинів». Звідси взяв собі позивний «Паладін», коли пішов на війну.
Ще у Львові Василь навчався на факультеті історії в Українському католицькому університеті, заочно здобував освіту юриста у «Львівській політехніці».
Дорошенко працював на підприємстві «Терра Ресайклінг», що займалось сортуванням відходів, та в книгарні «Є». Захоплювався подорожами автостопом і книгами. Писав прозу та поезію. Був лідером протестантського молодіжного руху «Реверс».
Також Василь був у команді ГО «Зелена Коробка», де опікувався логістикою і продажами. Багато сил вклав у громадську сортувальню. Волонтерив у ГО «Тарілка».
З початку повномасштабного вторгнення проходив військову службу спершу в 45 окремій артилерійській бригаді, а з лютого 2023 року перейшов у Третю штурмову.
Нагороджений орденом «За мужність» III ступеня, а також почесним нагрудним знаком Головнокомандувача ЗСУ «Золотий хрест». Також відзначений Залізним Пластовим хрестом.
Авторка: Світлана Лелик
Comments are closed.