Днями Ярема Стецик та ще кілька франківців вийшли на полонину Закукул, аби після заходу сонця спроєктувати на гірський ландшафт фото наших захисників – тих, що нині воюють, і полеглих. Як каже сам Ярема – живих і вічно живих. А цю акцію називає “зводити хлопців в гори”. Каже, поки ті на війні й не можуть пройтися поміж засніжені смереки, можна це зробити для них.
Вперше такий перформанс провели в грудні минулого року. І він знайшов відгук в серцях багатьох. Ярема Стецик каже, буде радий, якщо його ідею підтримають і перенесуть в міста чи на будь-які інші площини. Бо такий спосіб простий, але дуже дорогий для серця, пише Репортер.
Для неба, для фронту, для них… для нас
Все почалося під час одного із зимових походів на Кукул. Тоді у Яреми виникла ідея спроєктувати в горах зображення захисників.
Я подумав, чому до цього часу люди не проєктували на смереку щось дуже важливе? Хотів Юрка свого повести в гори (Юрко Стецик – музикант і митець, молодший сержант 102 бригади ТрО, загинув у бою поблизу Дорожнянки біля Гуляйполя 28 грудня 2022 року), ще кількох друзів, які завжди любили гори. А потім виявилося, що воно цікаве не тільки мені. І вже минулого року ми велику кількість різних людей з собою водили, – говорить Ярема.
Того разу, у грудні 2024, Ярема Стецик зробив допис у мережі про свій задум, на який відгукнулися рідні захисників і передали Яремі їхні фото. Також «зводили» і бійців 93 окремої механізованої бригади «Холодний яр», де служить Яремин племінник.
Вийшли на полонину з видом на Петрос і Говерлу, спроєктували фото, співали колядок. Ярема пригадує, коли вийшли, сніг зі смерек облетів, тому проєктували просто на землю. Але результат вдався. На сторінці бригади навіть зробили про це окремий допис:
«На заході сонця світлини холодноярців за допомогою проєктора відобразили на вершинах Чорногори… Автор перформансу іванофранківський митець Ярема Стецик таким чином вшанував з товаришами героїзм, силу та витривалість українських воїнів. Він підкреслив, що холодноярці та сили оборони в цілому захищають не лише рідну землю, а й українську культуру та національну ідентичність, а також традиції та обряди, що обʼєднують кожного українця».
Для неба, для фронту, для них .. для нас. Любимо, тримаємо найближче, хочемо співати до вас і з вами! Хочемо, щоб ви були в горах, хоч на трохи, хоч через нас. Гори люблять вас і передають види та звуки вам! – цитують на сторінці “Холодного Яру” Ярему Стецика.
Тож коли цього року Ярема анонсував ще одну таку акцію, отримав запити від багатьох людей, іноді цілком незнайомих.
Довіра росте довго. Цього року ми вже робили анонс з торішніми фотографіями, це трошки додало довіри, – пояснює Ярема Стецик. – І цього року технологічно вийшло дещо ліпше – на смереках був сніг. Тож нам вдалося спроєктувати кліп Мирослава Кувалдіна «До побачення» про загиблих побратимів саме на смереку. Для мене це був такий собі Pink Floyd, окремий кайф.
Читайте також: “Франко-ґражда” – місце, де все буде добре. У Порогах відкрили реабілітаційний центр для ветеранів та їхніх родин (ФОТО)
Ніч, холод і єднання
Ярема Стецик каже, в цьому дійстві йдеться не тільки про загиблих, а й про тих, що зараз на війні.
Це власне для живих, які люблять гори, бо ми знаємо, що вони точно чекають цього виходу в гори. Вони саме зараз не у відпустках, вони зараз дуже конкретно на війні. Тож в гори, скоріш за все, на Різдво не підуть, – говорить Ярема. – І в цей різдвяний час особливо кайфово знати, що людина десь там була. Це для них такий меседж, що тут на них все чекає. І для вічно живих теж…
Скільки фото спроєктували цього разу, він не рахував. Каже, кількість не має значення. Значно важливішою є довіра, з якою десятки людей передали йому фото своїх захисників. Та й лише портретами не обмежуються. Беруть для проєкції й групові фото та відео.
Це такий момент єднання. Дуже кайфовий, – говорить Ярема Стецик. – Портрети – це одне добре. Ще одне – силует воїна на фоні заходу сонця. Це узагальнений образ, але ці картинки – красиві. Вони теперішні, справжні. За ними стоять конкретні люди. Це такі тонкі та важливі штуки.
Ярема запрошує не лише передавати фото, а й долучатися до походів горами. Крім того, можливі різні варіанти полонин і вершин. Але треба бути готовим до зимових походів. Бо проєктування відбувається через якийсь час після заходу сонця, коли настає темрява. Відтак доведеться померзнути поки сонце сяде і ще трохи – поки проєктуватимуть фото, а спускатися доведеться потемно.
Можете з нами пройтись, побути з нами волонтерами, ангелами і теж кайфанути. Ми точно будемо старатися так робити. Принаймні зі своїми рідними, найближчими людьми. Але дуже відкриті, якщо буде навіть тисяча охочих. Можливо, хтось технологічно підкаже, як зробити це на схил Смотрича чи на Піп-Іван, – каже Ярема.
До теми: Не лише для рідних. Чи достатньо у Франківську вшановують пам’ять про загиблих військових
Він переконаний, що гори – не єдиний варіант для проєкції. Дивується, чого цього ніхто не робить в місті на фасадах будинків. Також така стіна з проєкцій може бути в кожній школі.
Можна мати стіну життя, на якій будуть люди з Івано-Франківська, які зараз дуже конкретно на війні нас захищають, дуже конкретно за наше існування борються – з десяток тисяч людей, – говорить Ярема Стецик. – Це зовсім недорого коштує і насправді дуже дорого в серці. Ми, власне, вчора це побачили – холодно було, під мінус 10, напевно. Коли це робиш, то не сильно рухаєшся, але кров ганяється і ти вже розумієш, що в тебе рука гаряча, бо це дуже емоційно. І я дякую людям за довіру, що вони вирішили, що ми достойні того, щоби брати портрети їхніх людей.
Відчуття присутності
Олеся Малюванчук і Петро Шкутяк теж приєдналися до останньої прогулянки із захисниками. Петро – ветеран, доброволець батальйону «Айдар» під час АТО, учасник російсько-української повномасштабної війни. Його дружина Олеся розповідає, коли Петро скинув їй посилання на пост Яреми про цю подію, зрозуміли, що треба йти. Бо обидвоє люблять гори. А доєднуватись до того, що придумує Стецик, – окрема радість, бо це завжди дуже теплі історії, де множиться добро.
Наші друзі та рідні, які загинули, теж дуже любили гори. Часто під час війни ми говорили про спільні походи, «після перемоги в гори» було майже мемом. Проєктування на сніг військових трохи давало відчуття присутності. До того ж важливо, що загиблих памʼятають. Це такий прояв любові і вдячності, – розказує Олеся Малюванчук. – Було дуже холодно. Вітер, мороз, за кілька секунд пальці без рукавиць замерзали. Коли почали проєктувати, я робила фото. Спочатку не чула ні рук, ні ніг від холоду, а потім стало дуже тепло і затишно. Незвичне відчуття…
Поки ми готували до виходу статтю, Ярема Стецик ще раз повернувся в гори, аби зводити тих, з ким не встигли зійти на Закукул. Цього разу фото захисників і захисниць проєктували на скелю Слон в Яремче під шум ріки.
Коли водив бійців у гори, то забув за близьких, які писали раніше. То їздив ще раз. Цього разу на скелю Слон в Яремче. Там окремий передріздвяний кайф!! Шум ріки і шаленство тієї скелі нічне – здоровенне. Не знаю, чому там не крутять вечірнє кіно на все Яремче кожну ніч. Але дуже емоційне все. Дякую за довіру, сил вам і подяка тим, хто зі щитом і вічного кайфу і подяка тим, хто на щиті! – ділиться Ярема.
Авторка: Ольга Суровська
Comments are closed.