Коли Ганна Даніле виходить зі своїми собаками на прогулянку, вони завжди привертають увагу. Два пуделі – чорний і білий – з яскравими резинками у зачісках, випробувально дивляться на кожного стрічного. Ану ж чи зламається людинка і почне їх гладити. Зазвичай, люди піддаються. Адже у цих пуделів робота така — вони собаки-візитери.
Коли це ще не було мейнстрімом
Білу у нас звати Розі, а чорну – Сачіко, – розповідає Ганна Даніле. – Це її повне ім’я, але в неї є таке більш домашнє ім’я – Мась. Тому що вона маленька, масічка, по суті.
Ці собаки практично більшу частину свого життя відпрацювали як собаки-візитери. Починали у ті часи, коли це ще не було мейнстрімом, – у 2015 році.
Тоді уже рік тривала війна і були люди, які потребували психологічної підтримки чи принаймні розвантаження, – розказує господиня собак.
На той час вони жили у Харкові, куди переселилися з уже окупованого Луганська. Так вийшло, що об’єдналися з друзями, які теж займалися собаками, сконтактували з волонтерськими організаціями та стали ходити у гості до тих, кому була потрібна підтримка.
Мась на той час була уже дорослою, мала досвід – титул чемпіона України з краси, участь у спортивних змаганнях з декількох дисциплін. А Розі свою кар’єру почала, коли їй було всього пів року.
Читайте: Кіно й допомога ЗСУ на роверах. Богородчанець Ігор Волочій зняв фільм про деокуповані села і міста
Перший візит у нас був до волонтерського реабілітаційного центру для бійців з ампутаціями, – пригадує Ганна. – Там тоді було небагато людей, десь з десяток. Вони ще й так вибачалися – ой, нас тут мало. Ми сказали, що поїхали б навіть заради одного.
Та перша «робоча» зустріч пройшла дуже позитивно і заклала добрий початок.
От ти дивишся на людину і розумієш, як вона поглинута своїми проблемами, своїм новим становищем, всім, що з нею сталося, – розказує жінка. – А тут собаки – вони приймають людей, якими вони є, їм все одно, скільки в тебе рук чи ніг. Вони завжди тобі раді.
Собака прийшов першим
Собака є першою твариною, яка прийшла до людини, і це відбулося десь 30 тисяч років тому, – каже Ганна Даніле. – Ми вже стільки часу живемо разом і нині науково доведено, що собаки позитивно впливають на людину навіть на фізіологічному рівні.
Коли людина гладить собаку, у неї стабілізується тиск, вона заспокоюється, одразу підвищується рівень окситоцину, продовжує жінка. Тобто спілкування з собаками помагає подолати різні стреси чи навіть наслідки ПТСР.
Тож нині у світі терапія з собаками – давно поширене явище.
Ще десь 25 років тому, коли до нас почали потрапляти різні відеоматеріали з Європи, США про собак, ми бачили, наскільки там було це поширене, – каже вона. – Ми вже тоді дивувалися, що з собаками спокійно приходять до шпиталів, хоспісів, інших медичних закладів.
В Україні ж це все і нині суто на волонтерських засадах – просто люди, які вирішили допомагати іншим людям.
Читайте: Відновитися після втрати. Як у Франківську ГО об’єднує родини загиблих військових
У Харкові ми співпрацювали з благодійним фондом «Дорослі – дітям», вони опікувалися інтернатними закладами. Саме вони домовлялися з керівництвом і уже за цією домовленістю запрошували нас, – каже Даніле.
Тоді брали участь в різних програмах, відвідували дітей у спецзакладах Харківської області.
Вони всі дуже хороші, дуже відкриті, дуже прагнуть спілкування, і ці зустрічі з собаками були для них важливі.
До Франківська Розі та Мась разом зі своєю господинею переїхали у 2017 році. Тоді ж продовжили свою роботу тут.
Ми почали співпрацювати з організацією «Вдома», проводили такі волонтерські заняття з друзями для дітей, щоб навчити їх не боятися собак, – каже жінка. – Річ у тому, що батьки часто залякують дитину собакою, вони не розуміють, наскільки діти є сприятливим до інформації, особливо у віці 2-3 років. Вони вірять всьому, це відкладається в голові і лишається на все життя. І потім доросла людина має якісь страхи, фобії.
Такі заняття для дітей у Франківську були за донати для ЗСУ. Одного разу команда кінологів навіть допомогла назбирати гроші на помпу для відкачування води з окопів.
Ще у 2023 Росі й Мась працювали з дітьми із Маріуполя.
Нас тоді запросила організація «Я – Маріуполь», ми працювали ще з Настею Чайковською та її Вікінгом, – розповідає кінологиня. – То були діти і підлітки. Наявність собак на таких зустрічах дуже допомагає. Більшість людей починає посміхатися, розслаблятися, і спілкування іде більш відверте.
Мась уже відпочиває
Щоб працювати візитером, собака має бути спокійний, врівноважений і керований, – розказує Ганна. – Він має добре почуватися в натовпі серед дітей, які кричать, граються. Але в принципі для будь-якого собаки у програмі візитерства можна знайти комфортну для нього й цікаву для людей роль.
Звісно, підготовка такого собаки потребує часу і навичок, але такий вид анімалотерапії значно дешевший, ніж іпотерапія чи дельфінотерапія.
У країнах Європи і США є навіть спеціальні програми підготовки собак, як помічників у побуті. Тобто це собака, який може виштовхнути крісло колісне, щось підібрати, принести, навіть відчути наближення у людини епілептичного нападу і попередити оточуючих, – розказує Ганна Даніле.
У нас лиш зараз анімалотерапію поступово вводять в курси реабілітації. І кидаються – а де її брати, з якого кінця починати, що використовувати.
У Франківську є чудові кінологи, які могли б цим займатися, але дуже непросто робити це на постійній основі. Є нестача якихось знань, несприйняття, нерозуміння.
Самі ж Розі і Мась нині вже не працюють візитерами. Старшій собаці 14 років, а це вже доволі поважний вік. Жінка розповідає, що були погодилися на заняття, а на той час в собаки якраз трапилося загострення її старечих хвороб. Довелося все скасовувати, було незручно.
Тож нині просто насолоджуються часом, який ще мають з Мась. А оскільки собаки звикли завжди бути разом, то вже відпочиває і Розі.
Той час, що у нас ще є, я маю їй присвятити, бо вона заслужила, вона дуже багато гарного зробила для людей, – каже Ганна.
Хоча й нині собаки тішать людей – але уже під час випадкових зустрічей на прогулянках.
Ми якось поїхали гуляти на Німецьке озеро, там зустріли дівчину молоденьку і хлопця на колісному кріслі, – розказує кінологиня. – І у хлопця майже відсутні реакції. Але в Розі є оця фішка, вона буде підходити, лізти під руку, і от вона так до нього чіплялася і він посміхнувся. І це вже багато що значить.
Авторка: Женя Ступ’як
Стаття створена за підтримки проєкту стипендій програми «Голоси України» в рамках ініціативи Ганни Арендт, яка реалізується Європейським центром свободи преси та медіа і фінансується Федеральним офісом міністерства закордонних справ Німеччини. Фонд жодним чином не впливає на контент і не несе за нього відповідальність.
Comments are closed.