В Івано-Франківську біля ратуші, на другу річницю повномасштабної війни, провели мирну акцію на підтримку полонених. Такі акції родичі полонених влаштовують щотижня, але сьогодні вона була символічною.
Організатори нагадували не тільки про полонених, а й про людей та міста, які постраждали за останні два роки. Там і побував Репортер.
Сьогодні особлива дата. Окрім того, що ми виходимо на щотижневому акцію, то сьогодні ще й друга річниця від початку повномасштабної війни, – розповідає мама полоненого Ірина Іванова. – Зараз зі мною щось відбувається, як в той день зранку 4:40, коли мій син подзвонив і сказав: «мамо, почалася війна». От сьогодні присутнє таке стривоження, ніби людина очікує чогось. Дай Боже, щоб це очікування було на добре.
Син Ірини, 27-річний військовий, уже 21 місяць у полоні. Тому жінка каже, що вони знову зібрались, як і щотижня, щоб привернути увагу до полонених.
Про Азов забувають. Але ми кричимо, стаємо їхнім голосом, щоб за них пам’ятали,- каже Ірина.- Ми боремося за них тому, що знаємо в яких вони там пекельних муках. У голоді, у холоді й у невідомості.
Читайте: День, коли все змінилося
Рідні військових організували символічний перформанс: відпускали в небо білі кульки у знак пошани до людей, які померли у різних містах України від початку повномасштабної війни. Сильно-жовті кульки відпускали під час того, як звучав гімн на підтримку України та її незламності.
Підтримати рідних та полонених прийшов і заслужений артист України, Олексій Гнатковський.
З його слів, ця акція – для того, щоб люди не мовчали.
Військові, які захищають нас, віддають найцінніше: свій час, своє здоров’я, свою свободу та своє життя. Тому ми маємо бути достойними цього, не маємо права навіть на секунду забути про тих, хто зараз в полоні,- говорить Гнатковський.- Ми повинні робити більше ніж робимо, більше ніж у наших силах, бо наші військові це роблять. Кожного дня ми маємо робити щось для ЗСУ і для повернення полонених.
Координаторка спілки родин 110 окремої механізованої бригади Анна Михайлишин, у якої чоловік у полоні, каже: сьогодні такий день, коли кожен свідомий українець повинен розуміти боротьба не тільки на фронті, а й в тилу.
Читайте також: Військовий з Франківщини створив льодову фігуру у Латвії, а за премію придбав дрон для побратимів
За останні два роки присутні тут родини зниклих безвісти полонених стали моєю сім’єю і моєю родиною, – говорить Анна Михайлишин. – Два роки я з ними постійно на зв’язку. Ми разом плачемо, сміємося, переживаємо втрати. Ми радіємо коли приходять якась звістка. Я вважаю, що кожен сьогодні повинен прийти і підтримати ці родини. Кожен повинен стати голосом полонених не тільки в Україні, а й у всьому світі.
Авторка: Ангеліна Каратник
