Наприкінці минулого року заступник виконавчого директора ЮНІСЕФ відвідав Україну, щоб привернути увагу цивілізованого світу до критичних станів українських дітей, викликаних війною. Серед них особливо вразливою категорією маленьких українців залишаються діти захисників.
Як побудувати стосунки між військовослужбовцями ЗСУ та їхніми дітьми задля взаємної підтримки та збереження їхнього ментального здоров’я кореспонденту АрміяInform розповів старший офіцер відділу оперативної психологічної роботи у військах (силах) Центру морально-психологічного забезпечення ЗСУ Володимир на псевдо «Скіф».
За даними ЮНІСЕФ, з лютого 2022 року в Україні було вбито або поранено близько 1800 дітей, мільйони українських дітей були змушені покинути власні домівки, 7,5 мільйона юних українців мають невизначене майбутнє, адже бойові дії на їхній Батьківщині тривають.
За словами «Скіфа», українські захисники перебувають у пеклі сучасної широкомасштабної війни не заради фінансової винагороди або привілеїв, а заради своїх дітей, коханих, батьків, заради щасливого безпечного майбутнього своїх сімей.
— Пане Володимире, розкажіть, будь ласка, як військовослужбовці ЗСУ, які перебувають на передовій, зазвичай будують комунікацію зі своїми дітьми та які ризики криються в ній з погляду сучасної психологічної науки?
Під час спілкування з рідними, зокрема з дітьми, наші захисники, як правило, розповідають безпечні для психіки речі. Наразі телефонувати та спілкуватися вони намагаються часто. Коли військові чують голоси власних дітей, вони ніби отримують ковток свіжого повітря серед важкого смороду війни. Проте і діти, коли чують у слухавці рідний голос батька, то також отримують потужну емоційну підтримку.
Наразі дитяча психіка менш захищена від руйнівних стресів, викликаних обставинами сучасних подій (тривоги, обстріли, окупація, спостереження за горем інших тощо), порівняно з обставинами минулого. Тому батьки і діти ніби заряджають один одного під час спілкування, в якому провідну роль відіграє все ж таки доросла людина.
Під час такого теплого родинного спілкування надзвичайно важливим є те, в якому емоційному стані перебуває батько. Спочатку він може отримати від дитини, яка зазвичай щиро радіє йому, таку бажану психологічну підтримку, нові сенси продовжувати свою небезпечну важку збройну боротьбу проти ворога.
Але водночас військовий має під час спілкування із сім’єю попіклуватись і про емоційний стан своєї дитини або дружини, або батьків. Постійний страх за життя свого коханого захисника та невизначеність виснажують їх.
— Як чоловіки, перебуваючи на фронті та захищаючи свої родини, продовжують бути «батьками»? Яким має бути ставлення військових до того, що вони тимчасово не можуть безпосередньо допомагати своїм дружинам у вихованні дітей?
Насамперед пам’ятаймо, що у військового та його родини все ж таки різні психологічні навантаження, різний досвід, різні цінності. Обидві сторони мають це враховувати. Багато надлишкової інформації про обставини того, що відбувається з військовим на війні, є одним із чинників, який посилює стрес його родини. Зрозуміло, коли чоловік перебуває на війні, він не може повноцінно виконувати роль батька. Проблема не в тому, що він цього не хоче, а в тому, що військовий не має такої можливості.
Спілкуючись із військовослужбовцями, я чув від них про те, що спочатку їхнього перебування на війні стосунки із сім’єю складалися по-різному. Наразі ключовим виступало те, що потрібно було пояснювати, нагадувати коханим та рідним про причини своїх та їхніх проблем. Їм доводилось неодноразово пояснювати, чому воїн поводить себе зараз саме так незвично.
Роль батька для військового вже за пів року перебування в чоловічому колективі, у складних умовах жорстоких боїв поступово звужувалася і зменшувалася до базового рівня. Побратими говорили мені: «так, я — батько, але я повинен насамперед вижити, тому що це дасть мені можливість виконувати надалі свої сімейні зобов’язання, виховувати дітей, забезпечувати їх майбутнє, бути гарним чоловіком і батьком.
Після 6 місяців перебування на війні впливати на щось інше, що залишилось вдома, щось робити на далеку перспективу хлопці вже не могли. Вони розуміли, що потрібно кинути всі сили, всі думки на те, щоб бути вправними військовими, бо інакше є шанс не повернутися. На жаль, українські військові не мають змоги постійно пояснювати це своїм дітям та іншим родичам.
Було б доцільно, щоб у країні існували фахові групи, які працювали б із сім’ями наших захисників та пояснювали їм, що відбувається з їхніми батьками, чоловіками, синами. Фахівці з надання психологічної підтримки мають попереджати сім’ї військових про зміни у психіці їхніх мужніх захисників та про те, як із цим впоратись.
– Пане Володимире, як саме діти, які є без сумніву одним із найпотужніших ресурсів для психіки військового, можуть свідомо підтримати свого тата на фронті?
У цьому питанні велика частка відповідальності лежить на тій особі, яка перебуває поруч із дитиною. Від того, як вона пояснює, залежить і ставлення дитини до того, що її батька тривалий час немає вдома. Дитина, як правило, щиро вірить словам та відверто пишається своїм татом-героєм.
Під час спілкування дитини з батьком ця щира дитяча любов та почуття гордості за тата надають військовослужбовцю дуже потужний ресурс для продовження його важкої ратної справи.
Разом з тим, потрібно завжди пам’ятати про те, що батьки, навіть якщо вони перебувають в умовах бойових дій, потребують почути хороші новини про успіхи своїх дітей. Зауважте — не про проблеми. Маленькі перемоги діточок завжди надихають батьків на великі перемоги на полі бою.
Вони розуміють, що страждають не марно, бо хоча б їхні діти можуть бути щасливими! Військові після кожної такої розмови з дітьми переконуються в правильності свого вибору щодо захисту родини зі зброєю в руках. Це є одним із фундаментальних сенсів та ресурсів, коли військовослужбовець перебуває на війні.
Також варто зауважити, що значну роль у підтримці Збройних Сил України відіграють не лише діти військових та їхні рідні, а й ті громадські та державні інституції, які опікуються формуванням та успішним становленням молодого покоління українців.
— Проте військові самі є дітьми своїх літніх батьків. Як впливають стосунки тих, хто, напевно, найбільше хвилюється за життя українських захисників на їхній морально-психологічний стан?
Батьки завжди будуть підтримувати свою дитину, яка пішла захищати Батьківщину. Наразі не має суттєвих проблем у родинах стосовно неналежної комунікації між ними. Модель сім’ї «батьки та діти» здебільшого є стійкішою за модель «чоловік, дружина і діти».
Зазвичай військовослужбовці жаліють своїх батьків та не розповідають їм про ті ризики, з якими вони стикаються на фронті. Інформація про зміни, які відбуваються в ментальному здоров’ї та відповідно у поведінці військових, як правило, не пояснюється їхнім батькам. Негативна інформація може шокувати літніх людей та завдати непоправної шкоди їхньому здоров’ю.
Батьки не взмозі вплинути на перебіг подій на фронті, тому українські захисники отримують від них лише емоційну підтримку. За порадами вони звертаються до своїх командирів, офіцерів з морально-психологічного забезпечення, більш досвідчених бойових побратимів.
Так, фактично на передовій, народжуються «нові родини», де командири стають «батьками», незважаючи на вік. Хороші командири, мов батьки, піклуються про своїх підлеглих та користуються беззаперечним авторитетом. Від рішень командирів залежить не лише успіх тієї чи іншої військової операції, а й збереження життя бійців та їхнього психічного здоров’я.
Коли військовослужбовці бачать, що їхній командир приймає адекватні рішення, професійно застосовує сили і засоби, це суттєво зменшує наслідки бойового стресу.
Якщо в бійця відсутнє повноцінне відверте спілкування з його рідними батьками, він звертається до своїх побратимів або до батька-командира. Утім, відкривати душу так глибоко, як з рідними, йому не завжди буде по силах. Для цього в ЗСУ працюють військові психологи. Ці люди та бойові побратими поступово стають на певний час «другою», більш «широкою» родиною.
Поступово кількість «родичів» українських захисників постійно зростає, хоча самі близькі люди так і залишаються найріднішою сім’єю. За таких умов побратими надають потужну психологічну допомогу один одному на кшталт родинної підтримки.
За час російсько-української війни, в умовах професійного керування підрозділами Збройних Сил України, військова спільнота поступово перетворюється на велику родину українських захисників та їхніх сімей. При цьому модель «батьки та діти» залишається найбільш стійкою за структурою та суттю цих взаємовідносин в українському війську, яке щодня наближає всіх нас до перемоги
Comments are closed.