У вівторок 1 липня 2014 року, приблизно о десятій ранку, на дорозі Калуш-Івано-Франківськ два водії порушили правила руху. Це було біля Павлівки, де поворот на авторинок. В результаті сталася ДТП з двома загиблими.
40-річний Костянтин Гринчук керував легковиком «Додж». Він їхав з Франківська й легковажно повернув наліво. Обзору ще заважав вантажний бус, який був перед ним на перехресті. Та Гринчук не звернув на це уваги й легко перетнув суцільну лінію розмітки. А з боку Калуша летіла «Мазда». Її 20-літній водій Юрій Романів проігнорував кілька дорожніх знаків, перевищив швидкість, нічого не встиг і врізався в автівку Гринчука. Але загинули не вони, а їхні пасажири.
Тіло 29-річного Віктора Сироватки рятувальники вивільнили із вщент розбитого «Доджа» за допомогою спецобладнання. Він загинув одразу. Андрій Барнич, 20-літній пасажир «Мазди», згодом помер у лікарні. Водії отримали тілесні ушкодження.
Кримінальне провадження відкрили за частиною 3 статті 286 Кримінального кодексу. Звучить це так: «Порушення правил безпеки дорожнього руху або експлуатації транспорту особою, яка керує транспортним засобом, що спричинило загибель кількох осіб». Стаття серйозна, передбачає від 5 до 10 років за ґратами й позбавлення водійських прав до трьох років.
Досудове розслідування тривало півтора року.
До Тисменицького суду справу передали у 2016-му. Суд триває досі. І цілком можливо, що десь через дев’ять місяців, 1 липня 2024 року, справу просто закриють за давністю. За загибель двох людей не покарають нікого.
Цю сумну історію й велику папку з документами принесла в «Репортер» пані Катерина Сироватка, мама загиблого Віктора. Вона у справі виступає в якості потерпілої, як і пані Ірина, мама Андрія Барнича.
Зазвичай нормальні люди приходять у редакцію лише тоді, коли вже край. Коли людина зробила все, що могла, й не бачить іншого виходу, крім розголосу. І це, напевно, саме той варіант.
За її словами, спершу пані Катерина вела перелік судових засідань. Після перших 50 припинила. Найближче мало бути у понеділок 11 вересня цього року, але його перенесли. Адвокат Костянтина Гринчука подав клопотання про те, що його підзахисний не може з’явитися до суду. Підстава – хвороба малолітнього сина, якого нема з ким залишити, бо дружина померла минулого року. Медичну довідку мають представити на наступне засідання – 28 вересня. Та чи воно відбудеться, ще невідомо, адже за ці роки бувало різне.
Якщо когось з боку обвинувачених немає, то суд переноситься. І вони завжди знаходять вагомі причини. Таких випадків було безліч, – каже Катерина Сироватка. – Клопотання захисників, лікарняний або відрядження судді, хвороба обвинуваченого, відсутність прокурора. У всіх є причини. А перед тим засідання було у 2021-му, два роки тому. Тоді захисники подали клопотання про комплексну експертизу, суддя Руслан Струтинський ухвалив.
Експертизу запросила сторона захисту. Дві попередніх, наприклад, не змогли точно визначити швидкість «Мазди». Спершу йшлося про 164-194 км на годину, потім – 136. Якщо є такі розбіжності, то можуть бути помилки і в чомусь іншому.
Читайте: «Насолоджуйтеся життям». Поки двоє Савчуків воювали, у Франківську в сім’ї відбирали квартиру
Провідною експертною установою визначили Київський науково-дослідний інститут судових експертиз. Результати звідти прийшли майже через два роки. Їх виклали на 43 сторінках. Інформації дуже багато, але основне словосполучення – «не виявляється можливим». Може, за вимогами до подібної експертизи воно так і має бути, фахівці в разі чого поправлять. Але конкретний висновок там один: усі мали діяти за правилами дорожнього руху, та, якби обвинувачений Гринчук не повертав, обвинувачений Романів у нього б не врізався.
Ще раз – серйозні експерти працювали майже два роки.
До речі, у суді Гринчук визнав себе винним, але частково. Так, поява його автівки з-за мікроавтобуса виглядає майже суїцидом. Та якби Романів їхав 60 км на годину, то, можливо, ДТП вдалося б уникнути. Або наслідки не були б настільки катастрофічними. А якою саме була швидкість, нагадаємо, експерти так і не визначили. Хоча, дивлячись на фото знищеного «Доджа», й так зрозуміло, що не 60. Втім, у суді подібні аргументи, як і емоції, мають нульову вагу.
Якщо зовсім просто, то в суді обвинувачені змагаються між собою, хто більше винен. Потерпілі можуть лише спостерігати та скаржитись, наприклад, на відчутне затягування справи. Пані Катерина вже написала скарги в усі можливі інстанції – аж до секретаріату Уповноваженого Верховної Ради з прав людини. Але там, згідно з законодавством, можуть лише моніторити процес. Так, представник уповноваженого прийшов у Тисменицький суд і на засідання 11 вересня – нагадаємо, воно не відбулось.
У суді від коментарів відмовились, і це зрозуміло.
Справа перебуває на розгляді. До її завершення суддя справу не коментує, – повідомили у пресслужбі.
До адвокатів ми навіть не звертались, бо навіщо? Люди роблять свою справу як уміють. Оскільки їхні підзахисні досі на волі та мають шанс взагалі не понести покарання, адвокати працюють професійно. Мораль тут не має значення.
А у пані Катерини за цей час помер чоловік. Вона каже, загибель сина й усі ці суди також спричинилися до його смерті. Але вона не здається. Крім Тисменицького суду, є вищі інстанції. А якщо не знайде правди в Україні, то обіцяє звертатися до Європейського суду з прав людини.
Скільки мені життя буде, стільки я буду боротись. Я нікого не верну, але нехай це буде пересторогою для інших, – каже Катерина Сироватка. – Вони мають відчути покарання. Я лише хочу, щоб усе було так, як того вимагає закон.
Отже, суд триває, має ще дев’ять місяців.
Формально всі діють у рамках закону, яким би дивним наразі не виглядав результат. Адвокати змагаються, чий підзахисний винен менше. Суддя задовольняє клопотання, аби потім до нього не було претензій. Потерпілі спостерігають за процесом і скаржаться. Перед ними навіть не вибачились. Підприємство, де працював Віктор Сироватка, оскільки поїздка була робочою, ще рік платило мамі його зарплату.
До речі, водіїв не позбавили посвідчень. Вони так само їздять тими самими дорогами, що й раніше, і живуть своїм життям.
Автор: Андрій Філіппський
