Майстер Іван Фіцич із Косова, що на Івано-Франківщині, виготовляє вироби зі шкіри: від мисливського спорядження до вітальних листівок з портретами.
Чоловік — мисливець, тому створені аксесуари перевіряє на собі. Про хобі, яке перетворилося на справу всього життя, Іван Фіцич розповів Суспільному.
Іван Фіцич почав працювати зі шкірою ще в студентські роки, коли навчався в Косівському технікумі народних художніх промислів на відділі художньої обробки шкіри (зараз Косівський державний інститут прикладного та декоративного мистецтва).
Перший виріб я зробив на першому курсі — ремінець до годинника, такий з напульсником, зі штампиком. На другому курсі я вже знав, що робитиму мисливський набір, — розповідає чоловік.
Майстер переважно виготовляє мисливське спорядження, оскільки полювання — це його хобі, яким він займається ще з юності.
Шкірі не зраджував все життя. Я люблю ліс, я ж — мисливець. У мене є багато оцих розробок мисливських всіляких. До прикладу, набір «Вальдшнеп». У ньому є все на всі випадки життя. Спочатку випробовую вироби на собі. Я вважаю, що все має бути надійним, бо це — полювання, — розповідає Іван Фіцич.
Окрім цього, чоловік робить портрети, які він випалює на шкірі.
Роблю вітальні листівки зі шкіри, всередині яких портрет, випалений на шкірі, й написане позолотою поздоровлення. Випалювання — це як рисунок. Якщо один раз потягнув не так — можеш викинути. Бо ти вже не зітреш. На дереві можна зішкрябати, а на шкірі — не зітреш. Мої роботи замовляли українські політики. Науковця Бориса Патона малював аж чотири рази, — каже майстер.
На усіх своїх роботах Іван Фіцич ставить клеймо, щоб ідентифікувати вироби.
Це — моє клеймо. Якщо я зле зробив, то може прийти чоловік і сказати: «Фіцич, ти мені це зле зробив. Треба доробити», — ділиться ремісник.
Іван Фіцич розробив дипломи для першого фестивалю «Червона рута» у 1989 році.
У мене забрали кліше, щоб згодом хтось не підробив грамоти. Залишилося кліше лише з емблемою фестивалю. Була всередині диплому, зроблена позолотою на зеленій шкірі, — каже майстер.
Коли розпочалося повномасштабне вторгнення РФ в Україну, Іван Фіцич почав допомагати війську — виготовляв аксесуари до зброї.
Я робив кобури для зброї тероборонівцям, поліцейським, військовим. Бійцям роблю із зеленої шкіри або з натуральної. Поліцейським — з чорної, — розповідає Іван Фіцич.
Для тиснення майстер використовує поліграфічний прес, який використовувався для позолоти на книжках.
Прес — такий потужний, що на ньому можна будь-що розтиснути. Щоб створити візерунок на шкірі, зробив з листа міді штамп. Бив затупленою сокирою по металу і вийшов такий візерунок, — пояснює майстер.
Також Іван Фіцич придумав кілька технік у роботі зі шкірою.
Була шкіра, яка горіла під пресом. Я придумав тиснути її через плівку. Тепер цим методом користуються усі майстри по роботі зі шкірою у Косові. Потім я винайшов гнучкий рельєф. До прикладу, сумка-панно. Вона зроблена з гнучкого рельєфу. Воно гнеться, — розповідає майстер.
Наприкінці розмови майстер додає: «Було так, було сяк. Однак, бачите, не міняв, не шукав, де більші гроші. Я відданий цій шкірі».
