– Наскільки тема договірних матчів і корупції в українському футболі є актуальною та серйозною?
– Вона завжди була серйозною, я напевне більше всіх працюю в Україні і знаю дуже багато. Я намагаюся бути порядною людиною, правда не завжди це виходило. Те, що твориться зараз навколо «Металіста», – це просто фарс за вказівкою окремих людей, і я не хочу в ньому брати участь.
– Президент харківського «Металіста» Олександр Ярославський сказав, що ви ухвалювали рішення щодо відставки з посади тренера збірної абсолютно без його участі. Наскільки ви координуєте свої дії з паном Ярославським?
– Звісно, я не можу сказати, що він мені наказав кидати збірну. Це питання назрівало вже давно. Все починалось не так, як треба: спочатку наче призначили і все добре, але потім з’явилась така тема, як договірний матч Карпати-Металіст. Чомусь вона виникла через два роки, знайшли якусь «ліву» касету… Я не почувався тренером, а коли приїхав на жеребкування чемпіонату Європи, президент федерації сказав, що він не хотів такого тренера. Напевне, тоді мені потрібно було подати у відставку. Але я це тримав у собі. Потім зіграли чотири гри, я дивився, аналізував. Я не можу зараз розповісти всі нюанси, тому що це нецікаво і виглядатиме як виправдання з мого боку. Але повірте мені, коли я робив таку заяву – я знав, що роблю. Я не бачу майбутнього у збірній України.
– Ви не бачите свого майбутнього у збірній, чи майбутнього у збірної України взагалі?
– Я вам кажу як воно є – я не бачу майбутнього взагалі у збірної України.
– Але під вашою орудою збірна почала грати у цікавий футбол, принаймні, не програла жодного матчу.
– Ми з тренерським штабом максимально зробили те, що мали зробити. Я порозумівся з помічниками, тому що те, як грала збірна України раніше, не всіх влаштовувало, і ми хотіли щось змінити. Наскільки це вдалося – не мені судити, але ми побачили рух уперед. Я думаю, якщо мої наступники продовжать це, то, можливо, щось вийде, але якщо їм не будуть заважати. А я не вірю, що заважати їм ніхто не буде.
– З нашої розмови випливає, що засадничі проблеми українського футболу криються не лише у залаштункових процесах. Проблеми можна було б вирішити, якби не було певних особистих конфліктів, скажімо, між президентом федерації і президентом клубу «Металіст», президентом федерації і президентом клубу «Шахтар»?
– Саме так. Я тренер, це моя робота, і я відповідаю лише за неї. А що там робиться нагорі, хто з ким розмовляє чи не розмовляє, – мене не повинно цікавити. Але я патріот України і хотів би, що те все відійшло на другий план. Тому що через два роки приїдуть кращі команди Європи, і Україні треба виставити достойну команду. А зараз так виглядає, що ніхто про збірну не думає, і нікому вона не потрібна. Можливо, я своїм рішенням щось зрушу. За чотири місяці я отримав задоволення від роботи зі збірною, це була одна сім’я, панувала прекрасна атмосфера. І цей період я буду згадувати у найкращих своїх думках.
– Як думаєте, запрошення на посаду тренера збірної іноземного фахівця – відомого, вольового, незалежного – допомогло б усунути підводні течії у стосунках між федерацією та клубами і особистими амбіціями певних керівників?
– Я думаю, що він з глузду тут з’їде – будь-який, навіть найбільш титулований.
– Тобто, не зможе працювати в Україні?
– Я знаю, що говорю. Я вже 27 років тут працюю: з глузду з’їйде той тренер і втече швидше, ніж я.
