Релокація аграрного та крафтового бізнесу: місія неможлива?

Тема релокації бізнесу на сьогоднішньому етапі плавно трансформувалась у відновлення роботи після “переїзду”. Продовжуючи цю тему, варто зробити кілька акцентів щодо різниці у складності переїзду та можливостях відновлення роботи після нього для різних за розміром компаній. Переїзд різних за видами діяльності компаній – це зовсім різні проблеми та можливості.

Аграрії та промисловість, великі виробництва і крафт – дві великі різниці

Насправді єдиного алгоритму релокації бізнесу просто не існує, вважає координаторка спільного проєкту ГС «Карпатський смак» та ГС «Дорога смаку Прикарпаття» – «RIDNI: Об’єднання та взаємодопомога місцевих та переміщених виробників крафтової продукції» Ірина Фіщук.

Є кілька основних складових – хто, що, скільки, як, куди і звідки релоковує. Від цих, у кожному випадку різних та змінних, компонентів залежить алгоритм релокації. Дуже узагальнено його можна розкласти на певні етапи і це досить нормально працювало для великих бізнесів, зокрема, промислових виробництв. А от для сільськогосподарських підприємств  і малих крафтових виробників єдиного рішення для релокації та алгоритму дій немає досі та його годі навіть шукати.

Наш проєкт RIDNI побачив саме цю проблему – релокацію малого бізнесу, особливо крафтового, який пов’язаний з селом. Адже такий бізнес дуже часто залежний від місцевої сировини та ресурсів, – розповідає Ірина Фіщук.

Для великих компаній та виробництв вдалось адаптувати описаний вище алгоритм. Також були надані ресурси, щоб забезпечити житлом персонал у перші місяці релокації. Далі бізнес вже самостійно шукав обігові кошти та інші ресурси, щоб забезпечити усі бізнес-процеси компанії.

Релокація для різного розміру компаній – це є різні історії. Є багато прикладів релокації великих компанії, з труднощами але вони відновили свою діяльність. Вже зараз можна говорити, що окремі з цих компаній завдяки релокації отримують новий шанс на розвиток. Ймовірно, це навіть будуть цілі нові підрозділи та структури у таких компаніях.

Особливість в тому, що у великих компаніях є великий людський та фінансовий ресурс. Відповідно значно легше розподілити обовязки і спланувати цей переїзд і правильніше його організувати.

А мій особистий досвід свідчить, що з сільським господарством така схема не працювала. Є ряд природних особливостей. Наприклад, люди, які займались вирощуванням традиційних культур для своїх місцевостей. Вони зіткнулись з тим, що в нових умовах ці культури непридатні для вирощування. Тобто їм потрібно не тільки переїхати, але й змінити профіль своєї роботи, – говорить координаторка проєкту RIDNI.

Є те, що релокувати неможливо

У аграрному та сільськогосподарському бізнесі велику роль відіграє земля та кліматичні умови. Рішення щодо релокації в цій сфері є індивідуальним у кожному випадку і його не можна поставити на потік. До прикладу, є у людини-підприємця земля з природними ресурсами, яка стала окупованої територією. Як їх релокувати? Основним засобом та ресурсом тут є земля і, звичайно, що переїжджаючи в іншу місцевість, дуже складно не просто отримати аналогічну ділянку, а взагалі її отримати у користування.

Тому сфера малих виробників, особливо тих, які залучені в сільському господарстві, це дуже особлива та особиста тема. Її потрібно піднімати. Адже саме такі люди (за бізнесами в селі та сільськогосподарському виробництві стоять саме люди) обмежені у можливостях. Це величезний виклик переїхати з села і ще щось релокувати, – каже Ірина Фіщук.

Різниця між релокацією виробництва і сільського господарства колосальна. Власне релокація сільського господарства неймовірно складна. І знайти в цьому питанні універсальний підхід – дуже непросте завдання. На одній із зустрічей, розповідає Ірина, жінка-фермерка поставила питання: «Як мені релокувати своїх корів та кіз? Куди мені їх перевезти? А потім як дати з ними раду? Як їх взагалі провести через зону бойових дій під бомбардуваннями?». Тут жодний алгоритм не спрацює.

Люди, які займалися сільським господарством робили неймовірну героїчну працю, коли величезні ферми, що мали велике поголів’я свійських тварин, потрапляли під бомбардування. Це багато худоби, яка не мала достатньо харчів, голодувала і гинула. Це історія про те, як люди відчайдушно боролися, щоб врятувати цих тварин.

“Тут дуже тонка межа. Це вже не про врятувати бізнес, а проявити гуманізм. З іншого боку, це вберегти територію від величезної екологічної та гуманітарної катастрофи. Багато людей залишились в окупації, бо вони відчували відповідальність за своїх тварин, худобу, яку не змогли залишити фактично помирати”, – вважає Ірина Фіщук.

З такими викликами виробничі підприємства не стикалися, у них було інше бачення релокації – потрібно було якомога швидшим та безпечнішим способом вивезти устаткування і забезпечити максимальну безпеку людей. Тож сільське господарство має свої особливості. Проєкт RIDNI виник саме як спроба відповісти на багато таких запитань, щоб допомогти саме малим, крафтовим виробникам певним чином «зачепитись» і почати відновлювати свою діяльність.

Релокація малого крафтового бізнесу

Перевозячи бізнес, ти фактично, перевозиш життя. Для малих компаній – це основний меседж. Малий крафтовий бізнес не просто переїжджає та відновлюється, а повністю інтегрується у нове середовище. Тут виникають питання пошуку підходящої сировини та налагодження нових ланцюгів збуту, часто вихід на зовсім новий та інший ринок.

При релокації малих компаній є і ряд питань, які одразу не виникають. Згрубша, основні питання – знайти житло і місце, куди перевзти бізнес/виробництво/персонал. Але люди переїжджають з сім’ями і навколо цього виникають додаткові питання – школи, дитячі садочки, додаткові гуртки чи мистецькі школи, чи буде зручно сім’ї у конкретній громаді. Коли релоковуються малі компанії, то вони привозять з собою свій уклад і багато традицій, якісь культурні особливості своїх команд.

В рамках проєкту RIDNI вийшла серія відео про успішні практики релокації бізнесу. Успішно релокувалися ті люди і компанії, які зуміли швидше мобілізуватися. Малий бізнес, хоча і важко переїжджає та довго запускається, але є більш маневровим.

В Івано-Франківськ та область переїхали досить багато виробників харчових продуктів – сирів, чаїв, солодощів. Є виробництва косметики, а також багато швейних підприємств. Останні адаптували свої засоби виробництва і зараз працюють не тільки в напрямку основної діяльності, просуваючи свій бренд, але й багато шиють для потреб наших військових. Є серед релокованих і компанії, які були залучені у складні виробничі проєкти – виробництво кабельної продукції, будівельних матеріалів.

Зараз вони відновили свої потужності, почали добре працювати, завойовувати ринок в нашому регіоні. І якщо їхні території докуповуються, то є велика ймовірність того, що вони будуть і далі спроможні працювати уже своїх материнських регіонах. Цікаво, що справді є компанії, які релокувалися, а після де окупації українських територій зараз, фактично, мають два підрозділи, які можуть працювати.

Релокація для західних областей дає такий особливий шанс. Адже дуже часто компанії, які переїхали, вони є добре організовані, мають великий досвід ведення бізнесу. Тому, зокрема, в Івано-Франківській області з’вляється вища якість продукції, інша непритаманна продукція, розширюється асортимент, з’являється конкуренція, де її раніше не було. А отже ринок розвивається та змінюється, – підсумовує к оординаторка проєкту RIDNI Ірина Фіщук.

Матеріал створений в межах Проєкту «Підтримка підприємців і життєзабезпечення», який фінансується та впроваджується Програмою розвитку ООН (ПРООН) в Україні у співпраці з Львівською та Івано-Франківською міськими радами та обласними військовими адміністраціями.