Сергій сім місяців був у полоні. Його звільнили у жовтні в результаті роботи Координаційного штабу з питань поводження з військовополоненими. Сергій відвідав Координаційний штаб, але не хоче бути публічним, тому на його прохання не дають його фото та змінили ім’я, пише Репортер.
Спочатку Сергія утримували на тимчасово окупованих територіях, а згодом перемістили в СІЗО до росії:
“За весь час у полоні ми не мали доступу до інформації. Не було ні газет, ні радіо, ні телебачення. Про те, що відбувається на фронті, теж нічого не знали. Зв’язку з родичами теж не було. Лист, який я написав додому, потрапив туди аж через три місяці. Зате була можливість читати. У російському СІЗО я прочитав десь зо два десятки книжок.
Годували наче більш-менш, але за кілька місяців я втратив 15 кілограмів ваги.
Якось уночі розбудили, сказали одягатися. Я думав, що мене просто переселяють. Сказали записати відео про те, що мене три рази годували, надавали медичну допомогу, ставилися добре і претензій до колонії я не маю.
Передчуття певні були, але впевненості в тому, що везуть саме на обмін, не було. Я пам’ятаю перші відчуття, коли нас везли вже окупованою територією з відкритими очима (без пов’язок), коли нам дали поїсти в автобусі. Бачу: нарешті наша земля, рідна, хоча ще на ній вороги. І це така, знаєте, туга була.
А потім було, пам’ятаю, коли вже сів у автобус наш, коли нас поміняли – їдеш і плачеш.
Їду, дивлюся – поля наші! Я дуже мріяв приїхати саме на осінь. І бачу, що дерева вже зелено-жовті.
Подзвонив друзям, кажу: я вдома. А вони такі: ти знаєш, що ми Харківщину відвоювали і Херсон скоро відвоюємо? А я такий: та ладно! Нам у полоні розказували, що більшість України окупована.
Ставлення до військових за останні роки дуже змінилося. Я коли приїхав, мене однокласники настільки підтримали, гроші почали збирати. Однокласники, з якими я давно не спілкувався, зібралися самі – це дуже підтримало.
Що можна порадити родичам? Я б сказав, щоби вони жили, щоб вони чекали, працювали для того, щоби ми повернулися, але не забували, що у них теж є життя. Основна функція військового – захист цивільного населення, щоби воно нормально могло жити. Важливо також стежити за своїм здоров’ям, молитися, бо на все воля Божа. Але головне — не нашкодити тим, хто ще у полоні”.
