Жаба
Ментальністю українського народу так вже закладено, що кожен дивиться на сусіда. В цьому випадку все виглядає приблизно так: в моїй домівці було стільки води, як і в сусіда, чому ж я отримав третю категорію, а він другу? Довести правильність отриманих категорій складно. Навіть попри те, що в минулому році вийшло багато різних постанов Кабміну з питання відшкодувань. Однак у жодній з них не було мови про кількість води в оселях – йшлося про те, хто і на скільки постраждав.
До прикладу, торік мешканці Галицького району розповідали, що одні все життя працювали, щоб збудувати собі добротне помеш-кання, інші – просто пили горілку. Тож, ті, які мали краще помешкання, отримали по 5 тис. грн. (ІІІ категорія), а ті, що пили, жили у старих хатинках, які повінь знесла водою, – по 100 тис. грн. Були й такі, що й не пили, а, маючи краще житло, просто не жили в тих будинках. Вони теж отримали більші суми (ІІ категорія – від 30 тис., перша – 100 тис. грн.).
Наприклад, одним із скан-дальних питань був випадок у Вовчинцях, коли всі навколо свідчили, що людям, які вимагають відшкодування, помешкання не потрібне, бо там роками ніхто не живе. Більше того, хата ще й до повені була наполовину розвалена. Однак власниця мала право на кошти, які й отримала. По-людськи її можна зрозуміти: так робили всі, і закон був на їхньому боці.
Начальник Івано-Франківського міського управління МНС Юрій Щочкін зазначає, що кожен громадянин України – власник будинку, хоч там і не жив, мав право на відшкодування. Інша справа, що люди, які не жили в тих помешканнях, так нічого й не намагалися впорядкувати – взяли гроші та й забули про свою так звану оселю.
Нагадаємо: загальна кількість людей, які отримали в обласному центрі категорії – 568 осіб (друга – 193 особи, третя – 375, перша – 0). Гроші були виплачені. Однак незадоволених залишилося достатньо: хтось подивився на сусіда, хтось звідкись приїхав, а комусь банально не вистачило грошей для ремонту. Вони пішли просити коштів на прийом до чиновників. Так досі й ходять.
Ще не кінець
У міськвиконкомі була створена комісія з проведення повторних обстежень – для розгляду спірних питань. В минулому році таких обстежень було проведено сотні. Комусь комісія дійсно клопотала про перегляд категорій, іншим – не вважала за доцільне. В результаті перегляду щоразу фігурувало дофінансовування. Так, наприкінці минулого року трапився казус – міськрада не встигла зняти кабмінівські кошти в розмірі 70 з гаком тисяч гривень, аби заплатити людям. Тож у 2009 році їх зняти було вже неможливо. Отже, виконкому довелося платити відшкодування з резервного фонду міськради.
Правда, крім державних коштів, Івано-Франківщина отримала ще й благодійну допомогу (від інших областей та сусідніх країн). Наприклад, дякуючи Польщі, яка перерахувала кошти виключно на ліквідацію стихійного лиха, місто нині може знову задовольнити деяких скаржників.
Цього разу до списку потрапили різні люди. Перші відносяться до тих, хто нікуди не звертався, хоча стихія їм добряче нашкодила. Другі – гроші отримали, але, почавши ремонтні роботи, з’ясували, що коштів замало, тож попросили ще. Треті – учасники садових товариств, яким у минулому році надавали кошти благодійників (бо держава відшкодовувала лише за зареєстровані дачні садиби, а більшість з них не зареєстровані).
Щоправда, тут можна зробити ремарку: це ще не кінець. Адже люди продовжують ходити на прийоми до перших осіб міста. Як каже начальник міського МНС Юрій Щочкін, комісія, яка обстежує помешкання скаржників, відверто каже людям: нема на що сподіватися, бо держава не дає жодної копійки. Тож, він припускає, що це питання поступово буде «глохнути». Однак, окремі найболючіші варіанти, можливо й будуть переглядатися та дофінансовуватися з резервного фонду міської ради.
Щочкін зазначає: в жодній із Постанов Кабміну не йдеться про те, що держава повністю відшкодовує втрати. Всюди йдеться про авансове відшкодування, яке само по собі передбачає часткову допомогу. Однак наші люди виховані в радянські часи, як зрештою, і кабмінівці.
Немодні послуги
До речі, якщо у світі й є такі допомоги, то це лише в країнах пострадянського простору. Бо решта знає, що таке страхові компанії, та користується їх послугами. Єдине, на що там можуть розраховувати люди, – це на невелику гуманітарну чи благодійну допомогу, на кшталт тої, яку пропонує Червоний Хрест.
«Як на мене, наша держава задовго затрималась у перехідному періоді. Від одної суспільно-академічної формації до іншої. Якби вони років десять тому сказали, щоб люди забули те, що було раніше, і жили так, як живе весь світ, страхуючи свої помешкання, то все було б по‑іншому. Люди би зрозуміли, але ж про це не говорилося. Щоправда, десь окремі обережні документи надсилалися з Києва, навіть по лінії МНС. Мовляв, треба проводити роботу з людьми, щоб вони страхували свої помешкання. Але це робилося обережно, а треба поставити питання на державній рівень», – наголошує Юрій Щочкін.
Наразі нічого так і не змінилося. Від повені, про яку йде мова, минув майже рік, але люди й досі не страхують своє майно. Яскравим прикладом став буревій, який наніс шкоди на Волині. Кабмін продовжує робити ті самі кроки: знову ділять людей на категорії (напевно, там теж будуть незадоволені), і знову держава відповідає за те, що наробила природа.
Тішить одне: попри те, що в столиці ніхто не планує популяризувати таку річ, як страховка, на низах про це вже говорять. Наприклад, сільський голова Вовчинців Михайло Назар планує самотужки проводити роботу зі страховою компанією, запрошуючи їх у своє село. Він певен, що до такого лиха краще бути готовим. Адже наступного разу держава взагалі може не мати можливості допомогти.
Comments are closed.