Не кожному дано
Онуки Ґоя, пані Марія та пані Орися, кажуть, що дід справді мав надприродну силу, але нею його наділив Бог, і жодних зв’язків із нечистими у нього не було. Розповідають, що мольфаром не був, навіть слова такого не знав, ясновидцем — також, бо не міг передбачати майбутнє. Але за допомогою спеціальних молитов-примівок допоміг багатьом.
Ґой — це Андрій Дмитрович Атаманюк, людина з цікавою та непростою долею. Звідки він отримав таке прізвисько — нині вже ніхто не знає. У три роки залишився напівсиротою — помер-
ла мама. Андрія разом із двома братами виховував тато. Виховував синів суворо, але дуже їх любив — через те й не женився вдруге. Усіх трьох віддав до школи, що на той час було доволі проблематично.
В 1914 році, коли Андрію було 11 років, він пас худобу неподалік резиденції священиків, і, як розповідав потім своїм онукам, побачив на небі Діву Марію. Дівчатка тоді не повірили. Дід на це образився і нічого більше не захотів розповідати. Цікаво, що через деякий час до рук пані Марії потрапив альманах Юліана Семенова «Цілком таємно», де вона вичитала, що головнокомандуючий російськими військами Олексій Брусилов у 1914 році підписав зі своїми офіцерами протокол про те, що бачив Діву Марію, яка йшла небом. Тоді внучка Ґоя зрозуміла, що даремно не повірила дідові. Бо за часом все збігалося.
До речі, ще одним свідком того видовища була старша жінка, яка сказала тоді маленькому Андрію: «Пади дитинко на коліна, бо не кожному дано то видіти, і говори «Отче наш».
«Нема у мене дідька»
Андрій ріс незвичайною дитиною, хоча до 30 років ніяких надприродних здібностей не відчував. Як і кожен гуцул на той час, умів примовити від укусу гадюки, зняти вроки, примовити худобі. А після тридцяти відчув силу, яку майже неможливо пояснити.
В руках мав сильні біотоки. Виліковував людей від епілепсії, зубного болю, переляку, енурезу. Внутрішні хвороби лікував зіллям. Зате ані собі, ані рідним допомогти не міг.
Загалом Ґой визначав людські хвороби по воді. Кожен, хто звертався до примівника за допомогою, мав принести воду, яка напередодні цілу ніч простояла в хаті. Потім над тою водою Ґой примовляв і якимось чином визначав, як вилікувати ту чи іншу хворобу. «Але якщо людина була у лікарні, у тюрмі чи в армії, де багато людей, то дід не бачив, бо людські енергії у воді перепліталися», — розповідає пані Марія.
Онуки зауважують, що дід ніколи нікому не робив і не відробляв, майбутнього не віщував і не читав думок, незважаючи на всі байки, які про нього складають у народі. Міг допомогти при хворобі, але ніколи не обіцяв, що допоможе, тобто реально оцінював свої сили. Кажуть, що не міг допомогти людям, які не вірили у лікування.
Та плітки про Ґоя розповсюджувалися не безпідставно. Був випадок, коли прийшла до нього сільська вчителька, у якої захворіла маленька дитина. Дід взяв у неї воду і вийшов у коридор примовляти. А вона сіла, подивилася на стіну, а стіна у діда вся була в іконах, і подумала: «Не може у Ґоя бути дідько, якщо стілько образів». А дід зайшов і каже: «Ні, ні, у мене дідь-
ка нема». Незважаючи на подібні оповідки, внучки стверджують, що думки їхній дід не читав — просто добре розумів людську психологію.
Онуки розповідають, що примівник брав мінімум грошей і тільки тоді, коли справді міг допомогти. У багатьох не брав нічого, а люди боялися — не візьме гроші, то й не допоможе. Тому часто залишали подяку в хаті під скатертиною, або ховали у іншому місці. Особливо це тішило внучок, які по черзі прибирали дідову хату. «Дід нам казав — прибирайте, які гроші найшли, то будуть ваші», — говорить пані Марія.
Легка смерть
Авторка книжки «Знаки кар-патської магії» Громовиця Бер-дник написала, що коли Ґой помирав, то до нього з’їхалися мольфарі з усієї Гуцульщини — молитися, щоб полегшити страждання умираючого, який знався з темними силами. Вона також написала, що Ґой так мучився через те, що не мав учнів і нікому не передав свої знання.
Натомість, онуки примівника це спростовують. За словами пані Орисі, він не міг знатися з темними силами, оскільки вірив у Бога, давав пожертви на церкву, ніколи не лягав спати, не помолившись. Щопонеділка постив за худобу. Дітей та внуків навчав: «Якщо знаєш, як допомогти людині, то треба допомогти. Бо будеш мати великий гріх». До того ж, не примовляв на свята і в неділю. Тож, яка нечиста сила?
Щодо учнів, то внучки кажуть, що до Ґоя приходило дуже багато людей. І мольфар Нечай, і гіпнотизер Гуцуляк. Неодноразово відвідував діда письменник Степан Пушик.
Помер дід 23 червня 1992 року. Напередодні смерті дуже переживав, щоб була гарна погода, аби після смерті люди не розпускали дурні плітки. Адже, за народними повір’ями, коли вмирає мольфар чи відьмак, то одразу звіюються вітри та починаються грози — нібито той світ його душу не приймає. Як розповідають очевидці, помер Ґой дуже легко. Того дня гріло сонце, і не падав дощ. За годину-півтори до смерті він дав руку правнуку Радиславу — сину Орисі. Можливо, таким чином передав йому свої здібності, а тому й легко помер.
Зараз там живе його внучка Орися. Вона каже, що жодного разу не бачила ані привидів, ані чорних котів, ані іншої нечисті. Вона також перейняла деякі знання від дідуся: може зняти вроки, лікувати зуби, примовити від укусу гадюки та ін. Натомість її старша сестра Марія до таких здібностей ставиться не зовсім серйозно. «Якщо треба комусь пригрозити, то я кажу: так зроблю, що виростуть хвіст і роги. Але насправді навіть уроки не вмію відговорити», — каже жартома пані Марія.
Доки будуть пам’ятати Гоя, доти будуть сперечатися щодо того, білою чи чорною магією він займався. Зазвичай, коли спілкуєшся з людьми, що мають якийсь зв’язок із потойбічними силами, відчуваєш втому, роздратованість, знесилення. І до якої б сили не мав відношення дід Ґой, поговоривши із його внучками, Марією та Орисею, маєш сильний приплив позитивної енергії. А це вже може означати, що з нечистою силою вони таки не знаються.
