Пійло без клозету

Як воно є

Зазвичай той, кому естетика другорядна, а важливі низькі ціни, відвідує недорогі кафешки, кому ж важливі «прибамбаси» — йде в дорожчий заклад. Як правило, «простий» клієнт може не зважати на рівень обслуговування, надщерблений посуд, попільничку у вигляді колишньої бляшанки з-під пива, пропалену скатертину (або її відсутність), порізані на двоє, а то й на четверо серветки тощо. Однак навіть найпростішому клієнту дуже важко не зважати на відсутність туа­лету. Бо попри те, що не в кожному майданчику пропонують поїсти, то втамувати спрагу можна таки скрізь.

Складається враження, що іванофранківці з цим уже навіть змирилися. Бо виглядає, що претензії від клієнтів щодо відсутності однієї з важливих послуг закладу харчування, персонал чує тільки зрідка. Комусь вдається відмовчатися, іншому — від­жартуватися, а дехто, взагалі, може дати пораду у вигляді путівника. Нижче наводимо кілька прикладів.

Навпроти кафе «Бочка», яке знаходиться біля Ратуші, розташовано два літні майданчики. Один під парасольками «Львівське», інший — «Tuborg». Останній, до речі, належить тій же «Бочці», а тому його відвідувачам дозволено безкоштовно ходити в їх туалет. Натомість клієнтам, які сидять під парасольками «Львівське», пощастило менше — клозету в них нема.

Як кажуть офіціанти, «ще не доробилися». На запитання, що ж робити у випадку, коли «припече», офіціанти віджартовуються, кажуть, що відведуть додому. А якби трапився кремезний мужчина, то їх адміністратор (підозрюємо, що вона жіночої статі) відведе його до себе додому — віджартовуються вони. Щоправ­да, найвинахідливіші чи то пак найнагліші відвідувачі ходять собі в «Бочку». А там вихідного погожого дня і своїх вистачає. Відтак в черзі під клозетом можна вистоятися і до півгодини.

Йдемо далі. Літні майданчики «Оболонь», які розміщені з обох боків від скверу Міцкевича, «віходків» теж не мають. Як розповіла офіціантка одного із цих закладів, для персоналу їм видають спеціальні контрамарки, з якими вони мають право безкоштовно ходити в туалет кінотеатру «Люм’єр». Клієнти, за її словами, теж можуть туди бігати, от тільки для них контрамарок немає, відтак їм доведеться заплатити одну гривню за відвідування вбиральні.

Трохи далі, на «Вічевому майдані» біля фонтану, є ще кілька «безтуалетних» літніх майданчиків. Під парасольками «Coca?Сola», «Staropramen», «Оболонь». Офіціанти цих закладів або відмовчуються на кшталт «на жаль, не ма», або готові радо показати шлях до платного туалету, який дійсно знаходиться за кілька метрів.

Магазин «Делікатес», що біля готелю «Надія», теж немає свого «віходка» для клієнтів літнього майданчику. Вони відправляють їх в «Надію», де це задоволення теж не безкоштовне — одна гривня.
Привокзальний літній майданчик «Чернігівське» радить своїм відвідувачам ходити в туалет «на вокзал». Таких там є аж два: платний (навіть трохи дешевше, ніж усюди — 0,75 грн.) і безкоштовний, «ароматизований». Про всі принади від відвідування цього закладу можемо тільки здогадуватися.

Слід зазначити, що «Репортер» навів тільки кілька прикладів. Таких «безвідходних» закладів в Івано-Франківську значно більше. І в центрі, і на околицях. І якщо власники літніх майданчиків, які розташовані в центрі, при бажанні могли б домовитися з господарями туалетів і видавати відвідувачам контрамарки, то на околицях зробити це не так просто — громадські вбиральні там трапляються зрідка.

Як має бути

Цього року, коли надавали дозволи на літні майданчики, член виконкому Віктор Кімакович зауважував на тому, що ці заклади повинні мати закріплені за собою санвузли. Втім, як бачимо нині, далеко не всі з них мають вбиральні.

«Торгові майданчики — це не є ноу-хау Івано-Франківська, вони в світі існують, — зазначає Віктор Кімакович. — Потрібно просто подивитися на світовий досвід. Я думаю, що за кордоном вони стоять біля кав’ярень, де є обладнані туалети, і кожен від­відувач може ним скористатися. В іншому ж випадку, я вважаю, що не можна давати дозвіл, хіба що за умови наявності біо-туа­лету (до речі, це задоволення коштує не так дорого — трохи більше двох тисяч гривень — ред.). Тому що є не тільки права власників, які продають напої, а й фізіологічні права відвідувачів».

У дозвільному центрі, як каже головний спеціаліст відділу підтримки та розвитку підприємництва управління економіки та інтеграційного розвитку Богдан Гуменюк, є цілий перелік документів, який затверджений рішенням виконкому в «Положенні про літні майданчики».

В положенні, до речі, йдеться про те, що кожен літній майданчик повинен знаходитися поруч із закладом громадського харчування. Тобто, здаючи документи на дозвіл, підприємці повинні представити документ або торговий патент на приміщення і технічний паспорт закладу, в яко­му має бути санвузол. Відтак, коли питання виноситься на розгляд, то кожен літній майданчик, як виявляється, має прив’язку до кафе чи бару. На практиці все далеко не так.

Богдан Гуменюк радить запитувати в офіціантів, від якого закладу торгівлі вони отримували дозвіл. Кореспондент «Репортера», до речі, неодноразово допитувався, але відповіді були на кшталт «ні від якого». Висновок напрошується традиційний: усі знають, як має бути, але не роблять.