Школа без батьків
За даними соціологічних досліджень, лише 6?% заробітчан не мають дітей. Тож, якщо 7 млн. українців покинули батьківщину у пошуках заробітку, то без батьківського піклування залишилися приблизно 7,5?9 млн. їхніх дітей.
Є відповідні цифри і по Івано-Франківську. За даними міського управління науки та освіти, нині у школах навчається приблизно 1200 дітей заробітчан. У 400 з них за кордоном знаходяться обоє батьків. Окрім того, є ще 49 дітей дошкільного віку. Здавалося б, для міста з 22 тисячами школярів 400 дітей це не так вже й багато, але для кращого розуміння скажемо, що така кількість — це одна середня школа.
В нинішній економічній ситуації ніхто не може засуджувати батьків, які подалися заробляти гроші по чужих землях. Кожна з таких сімей має для цього свої важливі підстави. Але суті проблеми це не змінює. Подаючись на заробітки, батьки зазвичай залишають своїх чад під опікою бабусь, дідусів, старших дітей чи близьких родичів.
Фактор розлуки
Про те, що відсутність матері чи батька загрожує дитині психологічними травмами, говориться багато. За словами методиста Центру практичної психології і соціальної роботи Вікторії Бардіної, психологічні проблеми дітей трудових мігрантів можуть проявлятись у втраті життєвих цінностей, агресивності. Ці діти безконтрольні, у них можуть розвиватися споживацькі інтереси, марнотратство. Також у цих випадках порушується довіра між дитиною і батьком чи матір’ю. Врешті-решт багаторічна відсутність батьків перетворює їх у свідомості дитини просто у фінансових спонсорів.
Проте не варто так вже й однозначно ставитися до дітей емігрантів. Кожна з їхніх історій по-своєму особлива. Тим більше, якщо такі діти весь час чують собі вслід: «О, в нього мама за кордоном, то що з нього може вирости», вони автоматично налаштовуються агресивно. Адже існує й зворотний бік медалі, така дитина може вирости самостійною, відповідальною та вдячною батькам за те, що вони зробили заради неї.
Але, окрім психологічних травм, існує у справі дітей трудових мігрантів ще один не менш вагомий чинник, а саме — соціальна незахищеність. На жаль, у житті трапляються ситуації, коли дитині необхідна присутність офіційного опікуна. Прикладом може слугувати конфлікт з правоохоронними органами чи проблеми зі здоров’ям.
Процедури опіки
На початку лютого цього року Управління освіти та науки Івано-Франківського міськвиконкому провело розширене засідання заступників директорів шкіл з виховної роботи, на якому також були присутні представників правоохоронних органів, управління юстиції та служби у справах дітей. На цьому засіданні було прийнято рішення дати протокольне доручення всім заступникам директорів шкіл з виховної роботи, за яким вони повинні перевірити, з ким саме проживає кожна дитина.
За словами заступника начальника івано-франківського управління освіти і науки Світлани Уварової, якщо виявиться, що дитина залишилася без офіційного опікуна, то в цьому випадку до школи викликатимуть обох: і учня, і того, на кого залишили його батьки. Там їм зобов’язані пояснити, що, згідно з чинним законодавством, питання опіки потрібно вирішити де-юре. Також при виявленні таких випадків школа одразу ж повідомляє управління освіти і службу у справах дітей, прямим обов’язком якої є соціальний супровід таких дітей.
Методів отримати законний дозвіл опікуватися дітьми є декілька.
Перше — офіційна процедура встановлення опіки над дітьми. Вона передбачає або позбавлення батьківських прав, або визнання батьків безвісти відсутніми, якщо вони понад півроку не давали про себе знати. Позбавлення батьківських прав — процедура судова і зворотна, при поверненні батьки можуть поновити свої права у суді. Також офіційна опіка несе за собою виплати держави. Сума — два прожиткових мінімуми, якщо дитина до 6 років — 1200, якщо старша — трохи більше.
Друге — нотаріально засвідчене доручення. Коли батьки виїжджають за кордон, то можна звернутися до нотаріуса і на час своєї відсутності виробити нотаріально засвідчене доручення — довіреність про те, що на час їхньої відсутності вони довіряють турбуватися про дитину, виконувати певні дії від її імені. Але цей документ не дає права на весь спектр захисту дитини. Для прикладу, перед судом за цим дорученням дитину захищати не можна.
Третє — патронатна сім`я. Сімейним кодексом передбачений патронат над дитиною. Зазначено, що в патронатну сім`ю можна прийняти дитину і здійснювати над нею всі юридичні правочини, які із цього випливають. Але немає жодних підзаконних актів, як створити таку сім`ю. А це єдина стаття сімейного кодексу, яка каже, що дітей, котрі тимчасово залишилися без опіки, можна влаштувати в таку сім`ю і таким чином забезпечити захистом.
Реакція опікунів, на яких батьки неофіційно залишили своїх чад, на це рішення не надто позитивна. Наприклад, за словами двадцятитрьохрічної Ірини, якій мама довірила виховувати малолітню сестру, мати ніколи не погодиться на позбавлення батьківських прав. Та й для самої дівчинки усвідомлювати не тільки те, що мама далеко, але й те, що вона залишилася юридично без права опіки, буде вдвічі складніше…
Comments are closed.