Що не так?
Поки що це питання тільки обговорювалося на спільній колегії працівників державтоінспекції та дорожників, яка відбулася минулого місяця. Відтак вирішили: всім службам, які мають до цього причетність, вивчити проблему ретельніше. Адже в будь-якому випадку визначаться дві точки зору: як позитивна, так і негативна.
Керівник прес?служби управління ДАІ в Івано-Франківській області Костянтин Кулак зауважує, що цим будуть займатися дорожники. Та й ініціатива була їхня, а даішники її лише підтримали. А дорожники аргументували це тим, що «вінки відвертають багато уваги водіїв».
Начальник Служби автомобільних доріг в Івано-Франківській області Сергій Сендерський зауважує, що пам’ятні знаки технічно заважають їхній службі. Бо, наприклад, взимку вони мусять прибирати сніг і не можуть зняти його грейдером. З іншого боку, як людина, котра має авто, він стверджує, що споглядати такі знаки — неприємно.
«Для того є цвинтар, щоб там ховали, а не для того, щоб ставити хрести будь?де, якщо там хтось помер. Адже в парку, де людина помирає, ніхто не ставить хрест. Навіть священики проти цього», — наголошує Сендерський.
Церква підтримала
Владика о. Микола Сімкайло зауважує: він розуміє, що це ознака болю і жалю, бо там колись людина загинула. Але є цвинтар — місце, де людське тіло хоронять, де є гріб та стоїть хрест. «Саме для цього у нас є цвинтарі. А це колись так пішло по одному випадку, по другому і набрало вже такої сили, що скоро вже по цілій Україні будуть цвинтарі вздовж доріг. Я думаю, що це треба прибрати», — каже він.
Зрештою отець Микола звертає увагу на світову практику. За кордоном на чорному фоні стоїть хрестик з різними написами або ж афоризмами.
До прикладу, «Будь уважний» або «Як скоро поїдеш, то тихо понесуть».
За його словами, кожен, хто втратив на тому чи іншому місці близьку людину, може на тому ж місці помолитися. А в державі має бути якесь упорядкування, і «не можемо ми робити як хочемо і що хочемо». Звісно, комусь воно нагадує про трагедію, але більшість людей ставиться до цього негативно. «Хрести мають стояти там, де їм належить: на церкві, на капличках — там, де влада дала місце», — підсумовує отець Микола.
Людський фактор
Психолог Наталія Чаплинська каже, що досліджень на цю тему ніхто не проводив, а тому дуже складно відповісти: «Гадаю, що це 50 на 50. Когось воно бентежить, він стає обережнішим і їде повільніше, бо вірить в містику, в те, що ці місця нещасливі. А хтось не звертає на це увагу, бо звик і сприймає його як буденність».
Зрештою, за словами психолога, це нормально, що хтось може намагатися швидше втекти від цього місця. Бо завжди будуть ті, хто зважатиме на такі речі, і абсолютно байдужі до них.
Сергій Сендерський підсумовує: «Це довгий процес, і коли це вирішиться, ще невідомо. Все не так просто. Звісно, що люди можуть бути проти, тому цього ніхто і не вирішує кардинально. Інакше давно б усе демонтували. А так я такого розпорядження, щоб усе це позносити, — не дам».
Що із того буде, згодом побачимо. Адже звичайні люди пропонують на небезпечних місцях, де гинуть водії чи пішоходи, поставити чорні смуги, аби всі бачили і знали. Або ж внести розмітку в правила руху, щоб водії знали, що там сталася смерть, і задумалися над цим. Зрештою, ті ж самі білборди з вказанням кількості загиблих на дорозі та проханням бути обережними теж можуть мати попереджувальну функцію.
Comments are closed.