—?А чого ми шукаємо? — похмуро спитав Метро.
Чорній Пантері хотілося крикнути: О БОЖЕ, ХІБА Я ЗНАЮ! Годинник: цок-цок, цок-цок… Й проходячи повз нього, вона спустила очі, щоб не глянути на циферблат, — наче страус, що ховає голову в пісок. А то була неабияка спокуса.
—?Годинник цокав зовсім близько і дивився просто на неї. Він стояв на полиці, у проміжку між книжками, — сказав Метро.
Чорна Пантера окинула поглядом другий ряд книжок, праворуч годинника: — Одна містика. Метро! — обізвалася по хвилі роздуму.
—?Що?
—?Коли чоловік курить сигарети, — адже ми знайшли в нього сигарети, — він сигари також курить?
—?Цілком можливо, багато хто курить і те й те. Й травку. А що, ви знайшли недопалки від сигари?
—?А чи міг він скурити дві сигари? Тут у попільничці два недопалки.
Метро підійшов і подивився.
—?Мені здається, тут був хтось іще, — сказала вона. — Хто, га, Метро?
Столик стоїть між двох крісел. І недопалки лежать на протилежних краях попільниці. Метро нахилився і придивився пильніше: — Е, та й сигари зовсім різні, так ніхто не курить. То, виходить, з ним і справді хтось був. І ще, погляньте-но, один з них дуже нервувався. Осьде цей недопалок — він цілий. А ось другий — він геть увесь пожований. Один курець дуже нервувався, можете мені повірити. — Він глянув на неї. Їй було вже 27, а вона все ще жила одна. — А це — орхідея?
—?Так. Вони допомагають відволіктись від побутових проблем і знайти в житті духовні. Орхідеї надихають і стимулюють творчий потенціал, допомагають позбутися депресії. — Вона глянула на нього через плече. Йому скоро 42, а все ще живе один. — Цікаво? — Чорна Пантера посміхнулась. — Вважають, що ці екзотичні рослини здатні очистити й оздоровити будь-який, навіть дуже хворий організм.
Вона наведе лад у думках, заспокоїть, подарує надію на краще, навчить радіти життю. Про що я зараз думаю, так?
—?Так.
—?Про вас, Метро.
— І що?
—?Різні за кольором квіти мають свої властивості. Червоні — додають сил та енергії, позбавляють лінощів і апатії, білі — роблять добру людину ще кращою, рожеві — дарують любов потрібної вам особи, жовті — надихають до творчості. — Вона виглянула у вікно.
Мотоцикліст на тротуарі розігнався попід фасадом будинку, а коли порівнявся з вітриною — смикнув за руль і, трохи вивернувши переднє колесо, проїхав ним по невисокому підвіконню. Видавлене з рами дзеркальне скло почало повільно падати на мотоцикліста і той, широко розставивши ноги, відштовхуючись підборами від тротуару, незграбно позадкував. Коли скло брязнуло на асфальт, Чорна Пантера сказала: — Ще один крейзі шукає смерті.
—?Ти куди, Чорна Пантеро?
—?Трохи поспілкуюся з ним. — Як тебе звати?
Мотоцикліст, не знімаючи окулярів: — Ліниве Око. Я актор. І Марта була акторкою. Вчора вона збавила собі віку. — Він плюнув через плече. — У пересічних акторів справжнє життя дуже банальне. З них виходять зразкові чоловіки, вірні дружини, те, се, — словом, сама нудота. Але Марта і на крихту не була схожа на них. Вона завжди була героїня. Вчора вона грала погано, бо спізнала реальне кохання. А дізнавшись про його примарність, вона померла — так, як померла б і Джульєтта. Вона просто повернулася назад, у царину справжнього мистецтва. Я страждаю неймовірно. Це я убив Червоного Носа. — Й мотоцикліст поїхав геть.
—?То була жінка, Метро. Пробачте мені.
—?Про що це ви?
—?Усе це не те.
—?Як, чому?
—?То була жінка. Марта, — сказала Чорна Пантера. — Ось понюхайте.
Просто піднесіть ці сірники до носа.
Метро розсердився: — Ви хочете сказати, що цю сигару зжувала жінка, якась Марта? В цьому кріслі сиділа жінка?!
—?Я нічого не кажу ні про крісло, ані про сигару — тільки прошу вас понюхати ці сірники. Ну як?
З виразу його обличчя було видно, що він завагався: — Парфуми, — сказав Метро, — Дуже легкий запах парфумів.
—?А Ліниве Око бреше. Тільки навіщо він наговорює на себе?
—?Прикольна кличка. А хто це?
—?Мотоцикліст. Сірники із жіночої сумочки. Вони лежали там довго. А сумка напахчена. Я відчула запах ще в коридорі. А ось і сумка. А ось і пістолет. Марто, з’явися! Чому ти вбила Червоного Носа, а потім збавила й собі віку?
Марта: — Бо цей придурок образив мене. Я, мовляв, нікудишня акторка. Але в Пеклі мені добре. Тут ніхто й нікому не заздрить. Тут справжній Рай для творчих людей. Слабаки в Пеклі довго не затримуються. Бог їх жаліє, забирає до себе. Так? — питає мене.
—?Господи, — зітхаю я, — як ви мене дістали! — Й кидаю на сцену гранату. Гранату ловить Любі Друзі й засовоє її Помаранчевій Революції в труси. Вона в шоці. Істерично регоче. Але по всьому видно, що їй це в кайф, що вона от-от вибухне і її не стане.
А олігархи кричать: — Браво! Браво! Давно пора! Що скажете?
А прикольні міцні горішки: — Набридли старі герої. Так! Хочемо нових героїв. Так!
А Чорна Пантера: — Метро, я краща. Ти знову програв парі. Гони десять баксів. Чи як? — й починає роздягатися.
—?Ти знову зверху. — Метро дурнувато шкіриться. — Але я не проти.
—?Ану замовкніть! — гримнув я на них. Тоді ввімкнув мотор і вивів машину на курну дорогу. Ген попереду в теплому промінні сонця підтюпцем біг собака. — Гранату на сцену? В цьому щось є? А ху його знає. Й куди цей собака біжить, га?
—?Хочу назад в СРСР. О. — Й не зупиняючись, біжить собака далі.
Дурний собака, назад дороги ж немає. А втім, то ху його знає.
Comments are closed.