У момент отримання Україною незалежності країни Заходу не мали однозначного бачення щодо неї. З одного боку, вони чітко розуміли зв’язок та подібність її з Росією, з іншого — мусили зважати на прагнення отримати незалежність.
Європа могла виробити два бачення по відношенню до України. Перше — це членство разом з іншими колишніми соціалістичними країнами. Друге — це торги з Росією.
Європейці, як і всі досвідчені гравці, не поспішали в непевній ситуації. Протягом 90?х вони надавали стимули для руху України в проєвропейському напрямі, однак ці стимули ігнорувалися. До влади прийшла олігархія, і країна поринула в довготривалий політичний хаос. У світлі зростання зовнішньополітичних амбіцій Росії, європейські країни швидко перейшли до торгів Україною.
Наразі в цій партії веде ЄС. Український фактор є болючим подразником для Росії, тому європейські країни знають, коли і за яких умов його застосовувати. Стратегія ЄС полягає в тому, щоб обіцяти Україні членство неофіційно, і відмовляти офіційно.
Це ставить Українську державу в ситуацію «підвішеного».
Російська гра
Попри всю свою великодержавність, Росія — це дріб’язкова країна. В міжнародній політиці вона відрізняється особливими амбіціями, однак кількість переможних партій дуже мала. Фактично російська еліта програла всі серйозні ігри, як от війна в Іраку, розширення НАТО на схід, балканські кризи тощо.
Тому російські політики вирішили зосередитись на грі іншого рівня — Україна та Грузія. Зрозуміло, що для професіоналів — це не рівень, але й тут можна отримати свої дивіденди. Потенційне зростання та політичні успіхи України зачіпають гордість росіян, тому різкі заяви викликають повне схвалення та підтримку. В цьому і полягає стратегія російської еліти. Вони піднімають актуальні для суспільства питання — читай: Крим, отримують різку реакцію з боку українців, а заодно і карт-бланш на енергетичний тиск.
У цей час російське суспільство отримує частину гордості за озвучування його амбіцій, покарання поганих українців газом і збільшує свою лояльність до чинної влади. Результат — перемога на національному рівні, відсутність поразки на міжнародному.
Українська гра
Бездарна поведінка української влади в обох іграх має свою причину. Відсутність власних, made in Ukraine, інтересів та альтернатив політичного розвитку призводять до: у грі із Заходом — одвічного «коли Україна стане членом ЄС?», а у грі з Росією — безкоштовного піару та підстав для проведення нерівноправної політики.
Логічне запитання: а як же має діяти українська влада? По-перше, необхідно засвоїти основні інструменти міжнародної гри, такі як: блеф, хитрощі, будівництво вигідних коаліцій, торги, провокації тощо.
По-друге, гідно представляти себе в грі, а це означає бути непрогнозованим. Невигідно підсаджувати за стіл гравця, який може зіграти на руку супернику. Відповідно, змінюється формат гри, де Україна може стати активним учасником.
По-третє, і що особливо важливо, розраховувати стратегічні інтереси інших гравців та прогнозувати їхню поведінку.
Публікується зі скороченнями.
Віктор Андрусів,
«Українська Правда»
Comments are closed.