П’ять годин на кордоні, вісім печаток і команда з шести ковалів зі Швеції та Норвегії мають кілька годин у Франківську на сон, аби рушити на Київ і далі – на схід країни. Вони не можуть сидіти спокійно поки триває російсько-українська війна. Цього разу ковалі привезли для українців чотири автівки запаковані допомогою.
Позашляховик з амуніцією передадуть військовим, ліки – госпітальєрам, речі найпершої потреби – цивільним українцям. А вже за кілька днів приженуть і обладнану усім необхідним швидку для фронту. Як ковалі світу об’єдналися, аби допомогти українцям боротися із навалою росії, за сніданком перед довгою дорогою розповіли Репортеру.
Світ підтримує Україну
У подвір’ї Сергія та Ольги Полуботьків – людно. Двір запаркований машинами з гуманітарною допомогою. На веранді снідають шестеро чоловіків – чотири шведи й два норвежці. Вони часом зустрічалися на ковальських фестивалях впродовж останніх 15 років. Хтось бував і у Франківську на традиційному Святі ковалів, що з року в рік у травні організовував Сергій Полуботько. А з початком повномасштабної російської агресії разом з іншими небайдужими ковалями об’єдналися в спільноту «Об‘єднання для України. Ковалі без кордонів».
Ніко Касперс, зі Швеції, розповідає, що кожен з них в цій поїздці представляє власну ініціативу з допомоги Україні. Каже, так простіше закривати різні потреби:
Я займався автівкою і дизельними генераторами. Також у мене є група Hopp för frihet («Надія на незалежність» – Авт.), яка орієнтована на допомогу дітям. Усі разом ми називаємося «Ковалі без кордонів». Нелегко зібрати речі і відправити те, що справді потрібно на війні. І добре бути мати різні ініціативи й допомагати один одному за потреби. Зараз ми купили ліки. І це не благодійність, це – цілеспрямована допомога саме тим, що тут потрібно.
Разом із тим Ніко Касперс готує великий ярмарок, який проведуть у шведському Ґотланді в серпні під час одного з найбільших середньовічних фестивалів. На ярмарку продаватимуть ковальські вироби та інші твори мистецтва, які вже активно передають митці з усього світу, які хочуть підтримати Україну в боротьбі проти росії.
Усі виручені кошти передадуть «Ковалям без кордонів».
Ми оголосили про збір мистецьких речей у мережі. Мені надсилають речі з цілої України і це не тільки вироби ковальства, є і картини, кераміка. Оскільки є нагода, то ми передамо зараз це все машинами. Ще місяць є на підготовку, – говорить Ольга Полуботько, яка нині приймає в себе команду «Ковалів без кордонів».
Увесь світ хоче підтримати Україну. Дуже добре робити на цьому акцент, привертати увагу. Це питання не лише грошей, але й міжнародного іміджу України, – додає Ніко.
Зупинити божевілля
У Людвіга Одмана теж власний проєкт. Він – коваль, який іноді малює. Коли почалася велика війна, став щодня малювати ручкою на папері скетчі на тему подій в Україні. Вийшло 48 малюнків. Малюнки є своєрідним роздумом про російсько-українську війну.
Це про Україну, білорусь, росію, людей, які до цього причетні. Іноді скетчі більш комічні, а іноді – серйозні та, навіть, трагічні, – говорить Людвіг. – Хтось сказав, що треба спробувати їх продати. Я не хотів заробляти на цьому. Ми зробили по 30 копій кожного малюнка, я написав про них в Instagram та Facebook, і вони дуже добре продавалися. Один малюнок коштував 350 шведських крон, тобто приблизно 35 доларів США. Це досить дешево для підписаної копії. Наразі ми заробили 7000 доларів США на малюнках, і гроші йдуть на цей проєкт, аби придбати машини, обладнання.
Людвіг Одман продовжує малювати. Якщо зможе намалювати зо 100 скетчів, спробує надрукувати щось на зразок книги, аби продовжувати збирати гроші на проєкт «Ковалі без кордонів».
Днями ковалі привезуть до Франківська швидку допомогу, обладнану всім необхідним для роботи на передовій. У п‘ятницю, 8 липня, біля автівки швидкої на площі Бастіон відбудеться презентація малюнків Людвіга. Охочі зможуть придбати підписані авторські копії й теж долучитися до збору грошей на нашу перемогу.
Карл Екелунд Педерсен з 24 лютого був в Україні вже дев’ять разів.
Каже, не може сидіти вдома, відчуваючи себе комфортно у цій ситуації. Завжди хотів приїхати до Франківська на «Свято ковалів», а вийшло приїхати до міста вже за інших обставин.
Росія – велика, путін – ідіот, але іноді розумний. Якщо ми не допоможемо зупинити це божевілля, вбивство людей призведе до нових вбивств, – говорить Карл. – У мене вдома дві доньки. Їм 8 і 10, вони говорять про цю війну в школі. Мої діти запитали, тату, ти можеш щось з цим зробити? Я сказав ні. А через дві години забронював квиток на пором і почав збирати речі. Через два дні я поїхав до України вперше. Я не мав ніякого відношення до країни, нікого не знав. Я не мав уявлення, що мені потрібно, я просто відчував, що потрібно щось зробити, а не просто постити український прапор на Facebook.
Вперше Карл Екелунд Педерсен зібрав для українців продукти, ліки, жіночі засоби гігієни. Він на своїй машині перетинає кордон і їде навмання до різних міст України. Каже, не обирає, куди саме їхати, адже допомога нині потрібна скрізь.
Допомогу збирає через соцмережі, друзів і навіть спілкується з людьми в супермаркеті.
Я показую фото війни в Україні й запитую, чи хочете, щоб росіяни продовжували. Відповідають, ні-ні. Добре, тоді дайте щось, – говорить Карл.
Цього разу разом з товаришами він привіз багато медобладнання для надання першої допомоги, інструменти для цього обладнання.
Спека, кордон та іграшки
Усі чотири машини заповнені медикаментами та речами для потреб армії та народу. Ми підберемо в Києві двох жінок з їхніми чотирма дітьми. Свен їх забере до Норвегії, – додає Людвіг.
Норвежець Свен Гааскйолен – єдиний з команди у цій поїздці – не займається ковальством. Дізнався про ініціативу від знайомих. Для цієї експедиції допоміг зі збором медичного вантажу.
У нас велика лікарня. Я запитав, чи є у них ліки, у яких закінчується термін придатності, вони сказали, що викидають багато чого. Я залишив свій контакт. Тож у цій поїздці ми маємо 130 літрових пляшок дезінфекторів для рук для лікарень та армії. Також отримали операційні шапки, маски, рукавички та скраби та інше для лікарень, – говорить Свен. – Я ніколи не був в Україні, тому що моя дружина казала ні. А цього разу я сказав, що таки їду.
Україна зустріла шведів та норвежців доброю спекою. Того дня термометр показував +35. П’ять годин очікування, декларування усього вантажу та вісім різних печаток, аби перетнути кордон. Черга з фур як на в’їзді в Україну, так і на виїзді – кілометрів 35. І дуже спекотно, каже Ніко Касперс.
Після сніданку чоловіки починають перепаковувати автівки й далі готуються в дорогу. Повнопривідний позашляховик залишать для потреб військових. Для них важливо – особисто передати допомогу, а ще побачити наслідки війни і розповісти про те, що нині відбувається в Україні, своїм землякам, аби вони не забували.
Серед планів – на власні очі побачити наслідки війни під Києвом, зокрема в Бучі.
Ніко Касперс про поїздку розповідатиме дітям, аби вони теж знали про війну.
В цьому йому допомагають два іграшкові пси – Хеппі (з анл. – щасливий) та Деппі (від англ. depresed – засмучений). Вони – на кожному фото. Коваль пояснює, що так фотографії з України та їхньої поїздки привертають більше уваги.
Одна дівчина, з якою я працюю, пожертвувала нам повну сумку м’яких іграшок. А ці два пси туди просто не помістилися. Тож ідея прийшла, коли я сів на паром. Я вирішив, що візьму їх у дорогу, потім вони повернуться до Швеції, а з наступною допомогою, коли їхатиме швидка допомога, приїдуть знову.
Авторка: Ольга Суровська
Comments are closed.