«Не вірю в силу слова я…» – Валерій Пекар про перемовини у Стамбулі

Facebook
Telegram
X
WhatsApp
Якщо всі вже висловилися про переговори, то можна вже мені?

Я довго чекав, поки до мене дійде черга, пише відомий український підприємець і громадський діяч Валерій Пекар у соцмережі Facebook. Епіграфом до свого посту я хочу взяти цитату відомого класика сучасної української літератури Леся Подерв`янського «Не вірю в силу слова я, а вірю в силу пі%#@лєй!»

Пекар перемовини новини Івано-Франківська

Ми маємо справу з супротивником, який завжди чхав на будь-які домовленості, а будь-які договори використовував у нужнику. Історію цього питання можна вивчати починаючи з Переяславської угоди й аж до Будапештського меморандуму. Герман Пірчнер у своїй книзі «Після путіна» (раджу!) наводить дані аналізу Американської ради із зовнішньої політики: станом на 2018 рік із 58 ключових міжнародних договорів, підписаних РФ, вона порушувала 36.

РФ у міжнародних відносинах є правонаступником СРСР і дотримується простого принципу: чогось варта лише сила, а договори не варті нічого, вони є самозаспокоєнням слабаків. (До речі, всі розмови про «зниження інтенсивності військових дій», як ви розумієте, швидко виявилися брехнею, а «відведення» — перегрупуванням. Не вірте дипломатам РФ. Ніколи. Будь ласка.)

І ще одне: імперія завжди повертається для того, щоб нанести удар у спину. The Empire strikes back. Перша російсько-чеченська війна завершилася Хасав’юртівськими угодами для того, щоб імперія накопичила сили для Другої російсько-чеченської війни. (Не вірте договорам з РФ. Ніколи. Будь ласка.)

Тому, шановні друзі й недрузі, прошу запам’ятати, щоб не довелося за кілька днів знову повторювати: основний переговорний процес — це той, які ведуть Збройні сили України, а основним переговорником з нашого боку є звитяжні бійці всіх видів і родів військ. І вони ж формують порядок денний всіх інших переговорних майданчиків. Дипломатія важлива, але вона виконує функцію допоміжного роду військ, на кшталт прикриття з повітря (так само як кібервійська, якщо дозволите мені метафору, прикривають фронт з-під землі).
А що ж тоді відбувалося у Стамбулі? В чому сенс тих переговорів?

По-перше, зазначу, що реальні переговори починаються тоді, коли сторони мають точки перетину своїх окреслених позицій. Наприклад, ви на турецькому базарі торгуєтеся за щось і готові заплатити 100 євро, а продавець хоче 10.000 євро. Це вже переговори: у вас є точка перетину, адже теоретично ви готові купити, а він готовий продати, справа лише в ціні. Але якщо ви хочете купити його будинок, а він готовий продати лише килим, то переговорів не буде, хоч би скільки чаю ви не випили разом.

Українська позиція на переговорах починається з безумовного виведення російських військ. Російська позиція на переговорах починається з безумовної відмови від виведення військ. Все, приїхали, далі говорити нема про що. Доля ОРДЛО, Криму, НАТО та планети Марс може обговорюватися скільки завгодно, але це не має жодного сенсу — позиції сторін не мають точки перетину.

Нагадаю слова нашої великої землячки Ґолди Меїр: «Ми хочемо жити. Наші сусіди хочуть бачити нас мертвими. Це залишає не надто багато простору для компромісів.»

Навіщо тоді це все?

Бо за переговорами спостерігають. РФ хоче створити у Заходу враження своєї готовності до переговорів, щоб призупинити впровадження санкцій, а також виграти час, щоб зібрати оперативний резерв, перегрупуватися, перекинути війська на ділянки майбутніх основних ударів. Україна також має брати участь у переговорному процесі, щоб не отримати звинувачення у відмові від переговорів. А Захід наполягає на переговорах, бо хоче, щоб все це закінчилося, і світ повернувся до попереднього способу життя, business as usual (спойлер: цього не буде).

Але є ще дві авдиторії, які спостерігають за переговорами, — внутрішня російська й внутрішня українська. Адже все це відбувається не у ХХ, а у ХХІ сторіччі, в епоху постмодерну, коли другим головним фронтом є свідомість громадян воюючих (і невоюючих) країн.

Реакція російського суспільства на переговори наповнює мене радістю.

Оскільки вони вважають будь-які переговори шляхом слабаків, для них початок переговорів — це публічне визнання слабкості їхньої країни. А значить, що або їхній лідер слабкий і варто його поміняти (згадайте: у «червоній» управлінській культурі лідер помиляється лише один раз), або ж його підставили й обманули (значить, треба знайти й знешкодити зрадників). Зараз там реально почало палати. Гори, гори ясно.

Реакція українського суспільства на переговори наповнює мене сумом.

Лише кілька днів тому у сценарному аналізі ми передбачали подібну ситуацію й намагалися їй запобігти. На жаль, сталося, як передбачалося.

Освічені та розумні люди, по-перше, наробили логічних помилок, яких вчать не робити на першому курсі. По-друге, забули Конституцію. Коли я читаю, що «Подоляк остаточно злив Крим», то у мене виникає десяток запитань, з яких найперше: чи може Подоляк злити Крим? Чи може набрати чинності міжнародний договір, якщо він укладений не за конституційною процедурою? Чи можуть очільники української держави зробити щось, що було б категорично неприйнятним для більшості громадян?

Будь-які результати переговорів мають бути акцептовані вищою владою країни. В РФ це путін — йому доповідають, і він погоджується чи ні. В Україні це український народ. Дякувати Богу, це не лише слова Конституції, а факт життя.

Але.

Це війна систем, і тут хто перший «посипався», той програв.

Якщо першим посиплеться російське суспільство — вони програли (спойлер: так і буде). Наше завдання полягає в тому, щоб не посипатися самим. Вони будуть розгойдувати нас. А ми будемо розгойдувати їх. У кого першого запаморочиться голова, той програв. Ваш найперший внесок у справу нашої перемоги — не дати себе розхитати.

Зверніть увагу: я не проголошую довіру нашим переговорникам чи політичним лідерам. Я не довіряю жодним персоналіям (окрім друзів). Перемогу забезпечують не персоналії, а інституції. Я довіряю Збройним силам, які визначають порядок денний переговорів, та Конституції України, яка визначає порядок закріплення їхніх результатів.

Бурхлива реакція на переговори — це частина стресу, викликаного переходом на повільний час. Тому, якщо хочеться заволати «нас зливають!» чи «зрада!», спочатку треба видихнути й подивитися на небо, а потім пригадати, що основний переговорник — Збройні сили України, і ситуація на тих основних переговорах змінюється щодня.

Важливе поле бою — свідомість, і на ньому кожен і кожна відповідає за захист свого маленького клаптика, щоб на нього не ступила ворожа нога.

Текст: Валерій Пекар
Малюнок: Maksym Palenko

ЗСУ вже “денацифікували” близько 17 500 окупантів

Підсумуйте за допомогою ШІ

Читайте «Репортер» у  Telegram та Instagram  – лише якісні новини та цікаві статті у вашому телефоні

СХОЖІ НОВИНИ
sanky
Прохасько
Максим Карпаш, проректор Університету Короля Данила новини Івано-Франківська
ОСТАННІ НОВИНИ
photo_2026-02-07_23-26-52
На Прикарпатті 9 лютого діятимуть графіки погодинних вимкнень світла
627763154_1326090819544366_4426205789237584623_n
Юрій Дубів, Сергій Мілюков, Ігор Олексин - Франківщина втратила ще трьох захисників
628683948_898251999369639_1017846103169915856_n
Зимова холоднеча та ожеледиця: прогноз погоди в Івано-Франківську на 9 лютого
629179947_1500220758340842_8492302189862161801_n
БК «Франківськ-Прикарпаття» переміг столичний «Київ-Баскет»
629202725_1364614152372859_1215316928948156672_n
Викликав поліцію на вигаданий конфлікт: у Франківську оштрафували 60-річного чоловіка
IMG_1989
Перехрестя культур. У Франківську показали результати резиденції про культуру України і Польщі
whatsapp-image-2026-02-08-at-091222-1
На вулиці Заклинських у Франківську горів будинок, пожежники врятували жінку
a3eee98ed872d1cc
За минулу добу на Франківщині 6 людей отруїлося чадним газом, з них 4 – діти
photo_2026-02-08_08-39-41
рф атакувала 101 безпілотником – зафіксовано 32 влучання на 13 локаціях
629184312_1256366543343088_7763119379455528089_n
Минулої доби втрати російських загарбників склали 1040 осіб
графіки погодинних вимкнень
На Прикарпатті 8 лютого діятимуть графіки погодинних вимкнень світла
загиблі 7 лютого
Підтвердилася загибель військових з Прикарпаття — Віктора Когуча й Віталія Матилишина
Прокрутка до верху