Соціум Статті

Дім можна обирати. Як Франківськ став рідним для фермерів з Луганська (ФОТО, ВІДЕО)

Google+ Pinterest LinkedIn Tumblr
Більшість людей, які покидали Донбас у 2014 році, думали, що це не надовго. І ось війна триває вже восьмий рік, а їм довелося шукати новий дім в інших кутках України. «Репортер» продовжує говорити з тими, хто знайшов себе у Франківську, у проєкті «Різні разом».

Дружня родина Соколових тепер називає Прикарпаття своїм другим домом. Тут вони продовжили те, що люблять і вміють найкраще, – садівництво.

В один момент

Сергій Соколов зустрічає «Репортер» у теплому приміщенні своєї лабораторії на вулиці Максимовича. Каже, прийшли дуже вчасно, бо якраз зможе показати й розказати про всі рослини, які вирощують в їхній науково-виробничій компанії «Екопарк». Кілька днів тому рослини обробили від різних грибків і тепер біля них можна сміливо ходити. Про садівництво Соколов знає все. Жартома називає себе ботаніком-фанатиком.

Як Івано-Франківськ став новим домом для родини луганчанина Сергія Соколова

Сім років тому родина Соколових переїхала до Франківська з Луганська. Починали все з нуля – як і саджанці. Спершу голий ґрунт і лише з часом починають з’являтися маленькі паростки. Вони ростуть, дозрівають і врешті приносять плоди. На все потрібен час, терпіння й віра.

Пан Сергій розказує, що у Луганську в них було нормальне життя. Каже, у тому житті він був завідувачем кафедри садово-паркового господарства та екології Луганського університету імені Шевченка. Готували добрих фахівців, які нині працюють у великих компаніях по всій Україні.

Читайте також:

Світло перемагає завжди. Про минуле й сьогодення євреїв у Франківську (ФОТО, ВІДЕО)

«Ми мали дім, я собі невеличкий пенсійний фонд робив – маленький розсадник прямо біля Луганського аеропорту, за 4 км у селищі Переможне, – розказує Соколов. – Займаюся ягідними культурами з 2004 року. Те, що знаєш, вмієш і на тому стараєшся заробити. У нас було все, але в один момент цього всього не стало».

Їхня родина завжди була проукраїнська. Згадує, коли ще вчився в аспірантурі, мав хороших наставників і друзів. Вони й вплинули на нього, мовляв, ніякий СРСР, маємо свою окрему чудову історію, і ми європейці за всіма ознаками. Каже, таку позицію у Луганську підтримував завжди.

Коли почався конфлікт, Соколови всіляко допомагали проукраїнським рухам. Наприклад, дружина Оксана була в Автомайдані. Привозила нашим хлопцям, які були в аеропорту, воду, їжу, цигарки.

«Ми й з сусідами пересварилися, – емоційно говорить Оксана Соколова, яка щойно прийшла в лабораторію. – Я мала чорну «Шкоду Фабію» та й поїхала, накупила прапорів, хоч вони у мене й так були, обліпила ними всю машину. Чоловік ще казав, що її спалять. А я йому відповіла, що по телевізору говорили, мовляв, у Луганську взагалі немає українців, що тут все «рускій мір», а ми є – тож мусимо показувати».

Руки, ноги й голова на місці

У травні пан Сергій відправив родину у Павлоград до родичів, а сам ще лишився у Луганську. Треба було випустити студентів. Згадує, що у червні почалися обстріли, і він машиною їхав дорогами, які вже прострілювалися.

Далі родина перебралась у Старобільськ, туди перевели і Луганський національний університет. Пан Сергій працює там досі, двічі на рік їздить на сесії.

До теми:

Mrs. Sharpsight та її Франківськ. Юлія Острогляд про те, як місто стало рідним після Луганська (ФОТО, ВІДЕО)

«Уявіть маленьке містечко на 20 тисяч людей і тут в один час до тої кількості доїздить ще 60 тисяч переселенців, – розказує Соколов. – Люди виїхали з Луганська, з-під обстрілів. Вони приїздять, а у найближчих населених пунктах навіть сараї коштують до 8 тис грн за місяць. А ти виїздиш з сім’єю і де тобі бути?».

Тоді він пообіцяв доньці й дружині, що будуть рухатись далі. Кидав різні запити на Запоріжжя, Київ. Але одного разу донька Оля сказала, що батьки її подруги запропонували пожити в їхньому будинку у Франківську, хоча б перезимувати. Ольга за рік до війни поступила до Варшави на магістратуру, тож у Франківську батьки могли бути ближче до неї. Це і стало вирішальним.

У жовтні 2014 року родина виїхала на Прикарпаття. Оксана Соколова згадує, що два дні жили у нових знайомих, досі згадує той стан, коли відчувала себе безпомічною. Згадує слова пані Мирослави, бабусі доньчиної подруги, мовляв, аби не переживала, руки, ноги й голова на місці, тож усе буде добре.

За якийсь час пан Сергій забрав до Франківська і тещу з тестем. Потім переїхали й решта рідних.

Лише з порядними

За словами Сергія Соколова, у Франківську вони ніколи не відчували якоїсь агресії до себе.

«У мене принцип такий, я що там у Луганську спілкувався з гарними й порядними людьми, що тут, коли переїхав, – говорить чоловік. – Тому всі інші, не кажу, що якісь погані, вони просто інші. Я їх просто відсікав із кола свого спілкування і все».

Каже, на початках найважче було дружині Оксані, адже всі побутові клопоти впали на її плечі. «От ви ніколи не задумувалися про виделки та ложки, бо їх у сім’ї є багато – це таке сімейне надбання, – каже Соколов. – А тут в момент не стало навіть цього».

Читайте також:

“Француз” з Донбасу. Сергій Єрьомін – про життя спочатку, Франківськ і французьку мову

За перші гроші, які заробили, купили сину іграшкового ведмедя – такого, як дитина мала раніше.

Кажуть, їм пощастило, що вдалося продати нерухомість, що була у Луганську. Хоч і за безцінь. Але потрохи Соколови придбали свій будинок у селі Рошнів, недалеко від Франківська. Там орендували ділянку, аби займатися тим, що й у Луганську. Кинули клич серед друзів, і одні надали Соколовим товарний кредит – живці.

«Ми ці живці тут вкорінили, потім виростили саджанці, продали, – розказує Сергій Соколов. – Звісно, не за ринковою ціною, значно дешевше, але нам і це було суперово, бо все забрали».

Далі у Соколових з’являлися нові знайомі, згодом компаньйони, з якими на їхній землі у Рошневі зробили невелике підприємство. Потім орендували лабораторію на Максимовича.

Їхня компанія «Екопарк» займається розмноженням саджанців ягідних культур. На першому місці – лохина. Свого часу вивели свій сорт, внесений у реєстр – Фіолент. Ще мають жимолость їстівну, малину, ожину, смородину, порічки, аґрус й полуниці.

Чоловік розказує, що перші саджанці лохини закупили у підприємства «Долина Агро» – десь з 10 тисяч. Наприклад, цьогоріч у поле пересадили 45 тисяч рослин. Загалом їхня лабораторія може робити у невеликих масштабах десь до 100 тисяч мікроживця. Працюють за авторською технікою мікроживцювання.

На їхньому підприємстві у сезон є близько десяти працівників, взимку в лабораторії – п’ять. Хвалять персонал, що дуже дружній і відповідальний.

Соколови кажуть, клімат Луганська і Франківська дуже відрізняється.

Читайте:

Навчання буває цікавим. Світлана Тарахкало – про те, як її життя змінила війна та про альтернативну школу у Франківську

«Для розвитку розсадництва тут унікальний регіон, бо достатньо вологості, – говорить пан Сергій. – От, згадайте який був серпень – +35, сухий вітер. У Луганську така погода з 15 квітня і до 15 листопада. Дощів практично нема».

«Раніше ми їздили на різні семінари й фестивалі, то Сергій приїжджав і казав, ну як це так, що не тикнеш у землю – все росте, а у нас води давай і давай! – посміхається пані Оксана. – Здається, тоді ще казав, що треба переїздити».

Нині Франківськ Соколови вважають своїм другим домом. Кажуть, дім там, де їхня сім’я. А тут вони всі вкупі.

Авторка: Світлана Лелик

Проєкт «Різні разом» реалізовується за підтримки програми «Фонд розвитку українських ЗМІ» Посольства США в Україні.

Донат
Читайте «Репортер» у  Telegram та Instagram  – лише якісні новини та цікаві статті у вашому телефоні
 

Comments are closed.