5 батальйон: герої чи дезертири?

Гарячі дискусії навколо 5-го батальйону територіальної оборони «Прикарпаття» тривають уже тиждень – з того часу як підрозділ повернувся додому з Донбасу. Думки багатьох людей з цього приводу неоднозначні. Хтось називає їх дезертирами, інші – героями.

Один загиблий, двоє втікачів

5-й батальйон територіальної оборони «Прикарпаття» відправився в зону АТО на початку липня. А вже через кілька днів матері та дружини бійців прийшли до голови Івано-Франківської ОДА Андрія Троценка. Вони вимагали повернути їхніх чоловіків додому – вже зараз. А поштовхом до цього стала загибель від кулі снайпера начальника штабу батальйону Юрія Барана. Жінки говорили, що їхніх хлопців кинули на трасі біля Амвросіївки Донецької області, посеред лісосмуги, без жодної необхідної техніки. Військовий комісар разом із представниками влади відбивалися в один голос – батальйон майже забезпечений усім необхідним та є одним із найкращих щодо цього в Україні.

Після зустрічі з жінками батальйону Троценко зв’язався з міністром оборони Валерієм Гелетеєм. За словами голови ОДА, той повідомив, що вже проводяться відповідні заходи, щоб уберегти життя та здоров’я прикарпатських вояків. Але без деталей, мовляв, інформація є службовою, а її розголос небезпечним.

Тоді ж на Івано-Франківщину повернулися двоє офіцерів батальйону. Сказали, приїхали спеціально для того, щоб розповісти правду про реальну ситуацію, та закликали будь-яким чином повернути додому решту прикарпатців. Заявили: усе, що нам розповідають, то брехня, а насправді бійці вже зараз у пастці, тобто в оточенні терористів. Із техніки в наших – лише жовті шкільні автобуси. Хлопці запевняли, що всі, хто там лишився, – смертники, обладнання, спорядження, захисту в них нема і т. д.

Натомість один із бійців 5-го батальйону спростував слова втікачів, а їхній вчинок назвав злочином. «Я не знаю, що наштовх­нуло цих хлопців, – сказав він (деяких імен-прізвищ у цьому тексті не буде – з етичних міркувань). – Але вони залишили зброю і позиції без вагомих причин. Не було жодного приводу кидати зброю і своїх людей. А за те, що вони дезінформували іванофранківців, вони мають відповідати». І додав, що всім бійцям ще в Делятині, перед поїздкою в зону АТО, надали можливість відмовитися, всі були добровольцями, ніхто не змушував лізти під кулі. І проблеми з харчами, бронежилетами, водою, іншим він теж заперечив.

До речі, подальша доля цих двох хлопців наразі невідома. Принаймні ми не дізналися – ані військкомат, ані військова прокуратура коментарів із цього приводу не дають.

Живі люди краще

Треба сказати, що жінки батальйону приходили в ОДА часто – вимагали забезпечити їхніх чоловіків важкою технікою та засобами захисту. А батальйон воював, жив під обстрілами, тримав оборону. Натомість наприкінці серпня бійці таки покинули Донбас без наказу вищого командування і відправились на Прикарпаття.

Рішення вивести батальйон з позицій прийняв його командир – Віталій Комар. Він мотивував це неготовністю воювати з автоматами проти «Градів». І пізніше, вже по приїзді на Івано-Франківщину, він висловився так: «Якби я привіз 200 трупів, то, напевно, був би героєм. А якщо привіз нормальних живих людей, то я тепер – дезертир».

Ну, насправді виглядало саме так, принаймні в інформаційному просторі. У ЗМІ одразу з’явилася інформація про те, що 5-й батальйон територіальної оборони «Прикарпаття» повним складом дезертирував із зони АТО й самовільно відправився додому разом зі зброєю. Але поїхали не всі – 14 бійців лишилися воювати, бо вони ще раніше розділились і не отримали наказу.

Основну колону батальйону біля Знам’янки (Кіровоградська область) зупинили спецпризначенці – вимагали здати зброю. Тоді до них на переговори приїхали командувач Сухопутних військ Анатолій Пушняков і перший заступник генпрокурора Микола Голомша. Після перемовин важку зброю прикарпатці здали, а стрілецьку повезли з собою.

В ніч з 28 на 29 серпня при в’їзді до Івано-Франківська батальйон зустрічали чотири екіпажі ДАІ, понад 200 активістів, дружини та матері.

Ще 14 прикарпатців повернулися додому через три дні, 31 серпня – з паперовим наказом і за всіма правилами.

До відновлення боєздатності

Комбат Віталій Комар вважає своє рішення вивести бійців з-під постійного обстрілу правильним. Самі бійці запевняють, що «побували у пеклі» та приїхали додому лише на ротацію та перегрупування, адже провели у зоні АТО два місяці.

А от підполковник Тарас Грень, офіцер західного регіонального медіа-центру Міноборони, свого часу «закріплений» саме за нашою областю, який і нині перебуває в зоні АТО, бачить ситуацію дещо по-іншому. Ось його висновок: «Дивна в нас країна. Дезертирів зустрічають як героїв. І не розказуйте мені про розбиті автобуси і таке інше. Бо чомусь батальйони з Дніпра, Запоріжжя, Сум стоять на передових і не втекли до спідниць дружин. Вони просто зустрічають ворога у важку хвилину, в час, коли почалося вторгнення. а дехто… дехто, коли почалась війна, захотів «перепочити» вдома. Та знаєте, що сказали мені вчора хлопці з Кам’янця-Подільського? Най тікають, але нехай і під час нашої перемоги теж залишаються вдома».

І що тепер? З огляду на ситуацію, в якій опинився батальйон, голова Івано-Франківської ОДА Анд­рій Троценко звернувся до Генштабу. У відповідь отримав лист: «Повідомляємо, що, за інформацією Генерального штабу Збройних сил України від 28.08.2014, згідно з рішенням начальника Генерального штабу – Головнокомандувача Збройних сил України, 5 батальйон територіальної оборони виведено до місця відновлення боєздатності». Однак коли було прийнято таке рішення, у листі не вказується.

Натомість у військовій прокуратурі Південного регіону України вже відкрили проти батальйону кримінальне провадження. «З боку прикарпатського батальйону немає факту дезертирства, але бійцям все одно загрожує кримінальна відповідальність за факт відмови від зобов’язань несення військової служби. Відкрито кримінальне провадження за ч. 3 ст. 409 УКУ. Тепер військово­службовцям загрожує позбавлення волі на строк від п’яти до десяти років», – повідомив прес-секретар прокуратури Південного регіону Павло Аксьонов.

У військовій прокуратурі Івано-Франківської області коментувати ситуацію відмовляються. Аргументують тим, що справа відкривалася за місцем проход­ження служби і вони не мають права розголошувати подробиці. Військкомат теж мовчить, бо нібито розбиратись у цій справі – не в їхній компетенції. Отже, якщо зовсім просто – ніхто не хоче говорити зайвих слів, бо «якось воно все одно буде».

А насправді маємо ту сумну ситуацію, коли всі праві.

Точно не можна звинувачувати комбата Віталія Комара, який вирішив не жертвувати життями своїх бійців, бо не бачив у тому сенсу. З точки зору людини, а особливо жінок батальйону «Прикарпаття», він тут – найбільший герой, бо не побоявся взяти все на себе. Не можна ображатись і на різкі слова підполковника Греня, адже він теж правий, а з точки зору кад­рового військового – на всі 100 %. Чи можна звинувачувати рядових бійців? Це знають лише вони самі, а ще – інші бійці…

За даними «Репортера», 5-й батальйон має скоро у повному складі повернутись у зону бойових дій. Проте, скільки прикарпатців поїдуть тепер на Донбас, скільки їх залишиться вдома, нині ніхто не скаже. Бо не знає.

Ірина Гаврилюк