Загублений світ карпатських пастухів, або як живуть чабани (ФОТО)

Facebook
Telegram
X
WhatsApp
Львівський фотограф Юрко Дячишин упродовж шести років піднімався у гори та жив на полонинах, щоб зафіксувати побут карпатських пастухів.

У своїх світлинах він намагався передати емоції та настрій ремесла, що зникає. Митець розповів, як у пошуках вівчарів віднайшов натхнення та за чим ностальгує досі, пише Локальна Історія.

Юрко Дячишин  – фотографія, колаж, стріт-арт, інсталяція. Народився 1980 року у Львові, де живе і працює. Найважливіші проекти: “Slavik’s Fashion” (2011-2013 рр.), “Його сни” ( 2004-2012 рр.), “Карпатські пастухи” (2005-2019 рр.), “Коні” (2009-2020 рр.), “Лавочки” (2004-2012 рр.), “Святий Франклін” (2015 р.) та “Terra Galicia” (2017-2020 рр.). З 2003 року документує щоденне вуличне життя міста Львова, останні п’ять років у форматі споглядання без фотоапарата. Роботи виставлялись на багатьох персональних виставках і фестивалях.

“Карпатські пастухи”

Вперше до пастухів поїхав у 2005 році. Тоді я ще був юним художником, а молодих завжди тягне до чогось екзотичного. Про гуцулів знав із фільму та книги “Тіні забутих предків”, вони мені видавалися незвіданими й загадковими. А оскільки я хлопець із міста, то мандрівка в Карпати стала незвичайною.

Коли берешся за щось нове – це завжди відкриття. Ефект новизни подобається усім, це найбільший наркотик, від якого усі кайфують.

Поїхав у село Дземброня. Звідти піднявся в гори і зробив свою першу світлину, яка мені дуже дорога. Серед Карпатських гір побачив пана з сокирою у шапці посеред літа, і одразу подумав: вау! Що буде далі? Це був якийсь фантом, і я сприйняв це як своєрідне послання.

Зате на вівчарів я не міг натрапити впродовж кількох років. Тоді вівчарство вимирало, і мені здавалося, що його необхідно зафіксувати, бо невдовзі це давнє ремесло взагалі зникне й залишиться лише на фотографіях. Відтоді впродовж шести років їздив у Дземброню та інші куточки Карпат у пошуках вівчарів. Щороку їх було все важче знайти і мене це гнітило

Крізь пелену туману

Вперше натрапив на вівчарів у 2008 році. Це щось неймовірне, наче у фільмі! З туману виднілися вівці, а пастух на заході сонця грав на металевій флоярі… Я про це читав, бачив у кіно, а потім побачив на власні очі, а який звук флояри!

Коли приїжджав у село, то цілий день піднімався у гори, потім дві години знімав і до вечора спускався, бо треба було їхати додому. Це було досить складно, тому згодом придбав намет і зупинявся біля пастухів на кілька днів. Для мене поїздки у Карпати стали відкриттям, бо я не був туристом, не ходив до цього в гори, не мав спорядження. З одного боку – це було випробування, а з іншого – натхнення для розвитку.

Це так, наче потрапляв у загублений світ. Тоді не було смартфона з мапою, який би показував місцерозташування, не було мобільного покриття у горах. Я йшов із паперовою картою, шукав мітки, маркування. До того ж через туман ніколи до кінця не знав куди дійду, чи не заблукав, а кілька зайвих кілометрів у горах дуже важко фізично пройти. Коли згадую ці подорожі, то знову переживаю бродіння в тумані, всі ці емоції і відчуття, – це дуже надихає!

Протягом шести років від травня до вересня, доки тривало “чабанське літо”, я намагався кілька разів відвідати Карпати. За цей час тричі зупинявся біля пастухів із наметом і майже тиждень жив поруч із ними. Я одразу чесно казав, що роблю і навіщо. Вони приймали мене за “свого”. Бувало, що натрапляв на тих самих вівчарів у різних місцинах Карпат. Для них – це сезонна робота, де найняли, там і працюють. Як виявилося, досить часто вівчарями були не гуцули, а люди з різних областей країни, мене це дуже дивувало.

Серія “Карпатські пастухи” – чорно-біла, бо я ставив собі за мету не задокументувати життя пастухів, а передати настрій. Професію вівчаря у кінематографі, книгах чи на світлинах намагаються романтизувати. Хоча зазвичай робочий день чабана починається о третій ночі.

Пригадую, в одній із перших поїздок почалася настільки сильна злива, що два дні не можна було ні вогонь розкласти, щоб приготувати їжу, ні намета скласти, щоб далі йти. Я вибігав лише, аби сфотографувати чабанів. Тоді дуже гриміло і здавалося, що блискавиця влучить у мій намет. Натомість пастухи жартували: “Юрку, ти не переживай, спочатку блискавка вдарить у дерево, а коли воно згорить, тоді вже у твій намет”. Неподалік стояло розчахнуте дерево, яке додавало серйозності їхнім словам.

У 2009 році, коли я дістався однієї з полонин, і там не було пастухів, то дуже розчарувався. Мав кепський настрій, ліг на траву й нудився. Поблизу паслися коні… І так під час однієї із невдалих поїздок у пошуках вівчарів зародилася серія про коней.

Більше читайте за посиланням.

Читайте «Репортер» у  Telegram та Instagram  – лише якісні новини та цікаві статті у вашому телефоні

СХОЖІ НОВИНИ
Прохасько
palci_
Прохасько
ОСТАННІ НОВИНИ
світло
На Франківщині 4 грудня діятимуть графіки погодинних вимкнень світла
На війні загинув прикарпатець Михайло Когут
Прикарпаття втратило двох захисників - Ігоря Триндея та Ростислава Терпеливця
image1
Б/у ноутбуки на Ryzen: чому вони найкращі для ігор та роботи
Каптур
У Франківську ветеран з дружиною подарувала сім’ю трьом дівчаткам (ВІДЕО)
Dni_Polskoi_Kultury_2025_12_06_palace
Франківців запрошують на ювілейні Дні польської культури
калуш гранти
Калуська громада за п’ять років реалізувала понад 50 ґрантових проєктів
ліс, вирубка
Ексначальника ДСНС Прикарпаття Володимира Чернецького судитимуть за незаконну вирубку лісу
кіберспорт_3
Команда ветеранів з Франківська здобула золото на змаганнях з кіберспорту
591419904_2589288358118567_1533870267193353865_n
Франківців кличуть на ярмарку «Святий Миколай допомагає Захисникам»
875ebb90b86a29cad4f4791cc00885ae
Коломиянин в «Одноклассниках» виправдовував агресію рф – суд присудив 3 роки умовно
8299515aab6bcb91d4efd25462cb9388
Синоптики прогнозують у найближчі два дні місцями невеликий дощ і туман у Карпатах
593768567_1181834457420302_8323117954155011809_n
Нирка від тата, а печінка від мами: хлопчику з Франківщини зробили першу в Україні подвійну трансплантацію
Прокрутка до верху