Загублений світ карпатських пастухів, або як живуть чабани (ФОТО)

Facebook
Telegram
X
WhatsApp
Львівський фотограф Юрко Дячишин упродовж шести років піднімався у гори та жив на полонинах, щоб зафіксувати побут карпатських пастухів.

У своїх світлинах він намагався передати емоції та настрій ремесла, що зникає. Митець розповів, як у пошуках вівчарів віднайшов натхнення та за чим ностальгує досі, пише Локальна Історія.

Юрко Дячишин  – фотографія, колаж, стріт-арт, інсталяція. Народився 1980 року у Львові, де живе і працює. Найважливіші проекти: “Slavik’s Fashion” (2011-2013 рр.), “Його сни” ( 2004-2012 рр.), “Карпатські пастухи” (2005-2019 рр.), “Коні” (2009-2020 рр.), “Лавочки” (2004-2012 рр.), “Святий Франклін” (2015 р.) та “Terra Galicia” (2017-2020 рр.). З 2003 року документує щоденне вуличне життя міста Львова, останні п’ять років у форматі споглядання без фотоапарата. Роботи виставлялись на багатьох персональних виставках і фестивалях.

“Карпатські пастухи”

Вперше до пастухів поїхав у 2005 році. Тоді я ще був юним художником, а молодих завжди тягне до чогось екзотичного. Про гуцулів знав із фільму та книги “Тіні забутих предків”, вони мені видавалися незвіданими й загадковими. А оскільки я хлопець із міста, то мандрівка в Карпати стала незвичайною.

Коли берешся за щось нове – це завжди відкриття. Ефект новизни подобається усім, це найбільший наркотик, від якого усі кайфують.

Поїхав у село Дземброня. Звідти піднявся в гори і зробив свою першу світлину, яка мені дуже дорога. Серед Карпатських гір побачив пана з сокирою у шапці посеред літа, і одразу подумав: вау! Що буде далі? Це був якийсь фантом, і я сприйняв це як своєрідне послання.

Зате на вівчарів я не міг натрапити впродовж кількох років. Тоді вівчарство вимирало, і мені здавалося, що його необхідно зафіксувати, бо невдовзі це давнє ремесло взагалі зникне й залишиться лише на фотографіях. Відтоді впродовж шести років їздив у Дземброню та інші куточки Карпат у пошуках вівчарів. Щороку їх було все важче знайти і мене це гнітило

Крізь пелену туману

Вперше натрапив на вівчарів у 2008 році. Це щось неймовірне, наче у фільмі! З туману виднілися вівці, а пастух на заході сонця грав на металевій флоярі… Я про це читав, бачив у кіно, а потім побачив на власні очі, а який звук флояри!

Коли приїжджав у село, то цілий день піднімався у гори, потім дві години знімав і до вечора спускався, бо треба було їхати додому. Це було досить складно, тому згодом придбав намет і зупинявся біля пастухів на кілька днів. Для мене поїздки у Карпати стали відкриттям, бо я не був туристом, не ходив до цього в гори, не мав спорядження. З одного боку – це було випробування, а з іншого – натхнення для розвитку.

Це так, наче потрапляв у загублений світ. Тоді не було смартфона з мапою, який би показував місцерозташування, не було мобільного покриття у горах. Я йшов із паперовою картою, шукав мітки, маркування. До того ж через туман ніколи до кінця не знав куди дійду, чи не заблукав, а кілька зайвих кілометрів у горах дуже важко фізично пройти. Коли згадую ці подорожі, то знову переживаю бродіння в тумані, всі ці емоції і відчуття, – це дуже надихає!

Протягом шести років від травня до вересня, доки тривало “чабанське літо”, я намагався кілька разів відвідати Карпати. За цей час тричі зупинявся біля пастухів із наметом і майже тиждень жив поруч із ними. Я одразу чесно казав, що роблю і навіщо. Вони приймали мене за “свого”. Бувало, що натрапляв на тих самих вівчарів у різних місцинах Карпат. Для них – це сезонна робота, де найняли, там і працюють. Як виявилося, досить часто вівчарями були не гуцули, а люди з різних областей країни, мене це дуже дивувало.

Серія “Карпатські пастухи” – чорно-біла, бо я ставив собі за мету не задокументувати життя пастухів, а передати настрій. Професію вівчаря у кінематографі, книгах чи на світлинах намагаються романтизувати. Хоча зазвичай робочий день чабана починається о третій ночі.

Пригадую, в одній із перших поїздок почалася настільки сильна злива, що два дні не можна було ні вогонь розкласти, щоб приготувати їжу, ні намета скласти, щоб далі йти. Я вибігав лише, аби сфотографувати чабанів. Тоді дуже гриміло і здавалося, що блискавиця влучить у мій намет. Натомість пастухи жартували: “Юрку, ти не переживай, спочатку блискавка вдарить у дерево, а коли воно згорить, тоді вже у твій намет”. Неподалік стояло розчахнуте дерево, яке додавало серйозності їхнім словам.

У 2009 році, коли я дістався однієї з полонин, і там не було пастухів, то дуже розчарувався. Мав кепський настрій, ліг на траву й нудився. Поблизу паслися коні… І так під час однієї із невдалих поїздок у пошуках вівчарів зародилася серія про коней.

Більше читайте за посиланням.

Підсумуйте за допомогою ШІ

Читайте «Репортер» у  Telegram та Instagram  – лише якісні новини та цікаві статті у вашому телефоні

СХОЖІ НОВИНИ
sanky
Прохасько
Максим Карпаш, проректор Університету Короля Данила новини Івано-Франківська
ОСТАННІ НОВИНИ
616803666_881462991048540_867727236873274258_n
Завтра на Франківщині прогнозують до 19 градусів морозу
IMG_1208
Переможці фестивалю вертепів та маланок у Франківську отримали гроші та гранти на навчання (ВІДЕО)
Джим
Командир “Джим” із Франківщини розповів, як прорив під обстрілами врятував життя пораненому бійцю
пункти незламності
На Франківщині відкрили ще три мобільні Пункти незламності
1_drit
У Косові вантажівка зачепила провід електромережі – енергетики шукають свідків ДТП (ВІДЕО)
зарізала
11 років тюрми – у Франківську жінка, яка на Івасюка зарізала незнайомку, отримала вирок
чадним газом
На Прикарпатті ще двоє людей отруїлися чадним газом
пожежа на полігоні
У Франківському районі сталася пожежа на полігоні ТПВ
616846917_1238964478416628_8724325827324862804_n
За минулу добу на фронті сталося 133 бойові зіткнення
свічка
Прикарпаття втратило чотирьох захисників - Романа Ціжовського, Олега Яковину, Романа Соківку й Івана Лесіва
Відновили світло
На Прикарпатті 18 січня діятимуть графіки погодинних вимкнень світла
IMG_1229
У Франківську відбувся фестиваль вертепів та маланок України 2026 (ФОТО)
Прокрутка до верху