Я тішуся як спати йду і вранці я знову встаю, яка дурненька я… Таку школярську пісеньку часто співала сама собі тета Міра. Зовсім малим я зрозумів, що у цій простій радості особливу роль відіграє не саме спання, а задоволення глибокої потреби у норі, барлозі, конкретному місці, в якому можна повертатися у той стан пренатальної безпеки, який собою хоч частково звільняє від виснажливої напруженості обачності.
Тобто, про ліжко у найширшому значенні цього слова. З того часу історія ліжок, в яких засинаєш і в яких прокидаєшся, видається мені незнищенним фундаментом, на якому тримається уся розлога архітектура досвіду. Цілком можливо, що навіть у біографіях видатних людей характеристика ліжок їхнього життя могла би свідчити про лінію і викрутаси долі не сугірше, ніж свідчення очевидців, пише Тарас Прохасько для порталу Збруч.
Крім конфігурації самого лежака, яка безпосередньо впливає на спинний мозок, який опікується якістю життя, вирішальне значення мають також освітлення, теплість і доступ свіжого повітря. Але передовсім – різні нюанси коекзистенції, співіснування, співспання, співприсутності інших сплячих. Чи на тому самому ліжку, чи у тому самому приміщенні. Звичайно, що прямим віддзеркаленням долі є також кількість і різноманітність і ліжок, і способів ночування…
Одним з найчіткіших маркерів дитячих споминів залишається вся та комбінаторика родинних ліжок. Вона промовляє, як архетипи. Дзядзеве вузьке розкладне залізне ліжко (майже як у Буендіа) привезене з Чити, на якому треба було за нього триматися, коли лежати вдвох. Саморобна канапа з валком під голову, на яку лягав спати заради того, щоби уночі перейти до бабці. Її старосвітську перину ми гріли ввечір, притуляючи до почервонілих у темряві кахель печі, а щоранку вітрили на ґанку, скерованому до сходу. Ліжко-пачка, встелена грубим шаром сіна на стриху.
До теми: Тарас Прохасько: Вас золь ес бедойтен…
Історичні домашні ліжка. Одне – найдовше – на якому колись ночував Шептицький, який був нетипово великим. Інше, форніроване карельською березою, на якому від 1943 року померло кілька членів родини. Ліжка з тяжкими рамами із сіткою. Ліжка із небезпечно старими матрацами з кінського волосу. Розпиляне добротне двоповерхове дитяче. І багато-багато ночей на алюмінієво-полотняній розкладачці без додаткової підстилки, на якій минули підліткові зими, коли усі ліжка у домі були зайняті мандрованими родичами.
Читайте також: Тарас Прохасько: Буде хліб, буде й пісня. І навпаки
Вже тоді було цікаво вирішувати, де опинишся цієї ночі. А потім мішок попросту розв’язався. Казарми з вискакуванням на омріяний другий поверх, морозяні лежаки у наметах і панцерниках. Ліси, шатра, спальні мішки, гори. А поїзди! Навіть треті полиці, навіть розкладні кріселка у коридорах купейних вагонів. І лісничівки з брудною постіллю і прокуреними стінами. І підвіконня над батареями у зимових залах очікування пишних колись стацій Галичини. Обороги, ліжники, кожухи і миші. Багато готелів і притулків. Розкішні готелі з велетенськими ліжками, у яких не заснеш, заки не знімеш з-під простилала цератово-синтетичну встилку, яка мала би берегти ліжко від усіх типів фізіологічних виділень. Багато-пребагато різної якості матраців, постелених у різних кутках величезних і мініатюрних квартирок у різних дільницях різних міст північної півкулі.
До теми: Тарас Прохасько: Курці помирають вранці
Найкраще – коли голова впирається у стелажі з книжками. Ще краще – коли над головою відчинені або засніжені дахові вікна. Найкраще, коли хребет треба припасовувати не тільки до впертої площини підложжя, але й до специфічних вигинів іншого втомленого днем хребта. І мрія мрій: засинати, договорюючи щось крізь сон з тим, хто засинає на сусідньому ліжку. А вранці збудитися першим. І виглянути у вікно. І здивуватися, як на світі може бути гарно. І тихо, щоби нікого не розбудити, вийти на коротку прогулянку, і повернутися зі знайденими дарами. І ще трохи почекати, поки почнеться спільний день. І вже того ранку зовсім не знати, де прокинешся завтра. З якого ліжка видобудешся наново. Оминаючи щире пророцтво пропагандистського напису над дуже насправді зручним ліжечком в українській інфекційній лікарні початку дев’яностих: ти умрьош на больнічной подушкє, коє-как похоронять тєбя, і закончіш ти век свій нєдолгій нікого нікогда нє любя…
