У Франківську відео-арт почали знімати у дев’яностих, коли в місті з’явилися приватні телестудії, відтак митці й журналісти отримали доступ до відеотехніки. З того часу створили до півсотні робіт, які нині вже можна вписати в історію сучасного мистецтва Івано-Франківська.
Зібрав та описав їх у єдиному каталозі «Ревізія. Ретроспектива франківського відео-арту 1993-2020» художник, мистецтвознавець Анатолій Звіжинський, пише Репортер.
Тривало й послідовно мистецьке відео у Франківську знімає художник Ростислав Котерлін. Він був першим, хто спробував себе у цьому жанрі на Прикарпатті – у 1992 році зняв відео до виставки «Рубероїд № 1». Однак, ці фільми не збереглися.
Ростислав Котерлін час від часу повертається до відео-арту, його роботи транслювали в галереї Павла Гудімова, «Чеч», Мистецькому арсеналі. У 2018 році одна з його робіт «Медитації на стику», знята 1995 року, була представлена на ретроспективній виставці «FLASHBACK. Українське медіа-мистецтво 1990-х».
На цій же виставці був і відео-арт Олега (Моха) Гнатіва й Тараса Прохаська. Їхні фільми «Квіти святого Франциска» та «Втеча в Єгипет», зняті у 1993 та 1994 роках, збереглися донині.
«Олег Гнатів працював на приватній телестудії і мав доступ до камери. Тоді це була рідкість, – розповідає Анатолій Звіжинський. – Можна сказати, що з цих фільмів починається франківський відео-арт. Тоді це було цікаво, незвично, багато хто хотів себе в цьому спробувати, але не всі могли це собі дозволити технічно. Це тепер кожен має телефон, на який може фотографувати, знімати відео, монтувати. Технології за ці 30 років сильно змінилися, але сьогодні молодь використовує їх для блогерства й заробітку, а не для мистецтва. Відео-арт потребує часу та технологій, а коштів майже не приносить».
Також до каталогу увійшли відео перформансів Мирослава Яремака та серія його інтерв’ю на базі ЦСМ, відео з гепеннінгів Ігоря Панчишина, відеозйомки творення виставкових проєктів Євгена Самборського.
З розвитком і доступністю технологій у франківському відео-арті з’явилися роботи жінок. Першою в цій ніші відзначилася Мар’яна Глинська. Після навчання за стипендією Фулбрайта в Техаському університеті вона створила кілька емоційних відео-робіт, які тяжіють до фотографічної естетики.
«Два роки тому була цікава група дівчат Im-Lokal. Але вони зняли кілька відео та зникли. Цього року молоді дівчата Марія Русінкевич і Дар’я Христинюк зробили досить хороше, як на мене, відео «Moving Types», – говорить Анатолій Звіжинський. – Ще одна молода художниця Зоряна Козак, яка живе між Львовом і Франківськом, спеціально для каталогу зробила відео «Fishing» про поїздку двох рибалок до Бурштина на риболовлю».
Віджей-група «Куб» працює у відео-арті з 2006 року. Їх знають не лише у Франківську. За словами Анатолія Звіжинського, в українському віджеїнгу були свого часу й більш розкручені імена, але давно й послідовно це робить лише «Куб». Нині це – Сергій Пілявець, Денис Овчар, Роман Шкромида та Юрій Овчар. Інсталяції віджей-групи «Куб» можна побачити на концертах, виставах, фестивалях і рейв-вечірках від Франківська до Дрездена.
Звіжинський зізнається, що про відео-інсталяції, які створюють для вечірок у Франківську, знає найменше, бо не є там частим гостем.
«Знаю, що кураторка галереї «Асортиментна кімната» Анна Потьомкіна теж намагається працювати з естетикою рейвів. Вони мають свою специфіку – тривають по 20-30 хвилин і зроблені, щоб супроводжувати музику. Одне з них – двоканальне, зображення треба одразу проєктувати на дві площини», – каже Анатолій Звіжинський.
За його словами, каталог вийшов не повним. Він припускає, що є відео-арт, відзнятий останніми роками, про який йому поки що невідомо. Також було кілька франківців, які звернулися зі своїми відео-роботами вже після виходу каталогу. Про них є згадки на сайті ініціативи ЦСМ, де каталог повністю продубльований.
«Переважно це молоді люди, які почали працювати минулого чи цього року, зробили по одній роботі й невідомо, чи будуть займатися відео-артом далі, – говорить Анатолій Звіжинський. – Каталог вийшов невеликим. Франківськ за кількістю відео-арту мало відрізняється від інших міст України. З цієї тенденції вибиваються хіба Київ та Одеса, де відео-артом займаються більш послідовно».
У каталозі є перелік артистів та посилання, за якими можна переглянути окремі відео, викладені у вільний доступ. Усі відео, а це близько 40 робіт, в сумі мають тривалість до 3,5 годин.
«Подібна річ – це як написання історії. Пам’ять не вічна і все щезає дуже швидко, – каже Звіжинський. – Тим більше, коли йдеться про цифрові технології, невідомо, як довго ці відео проіснують в інтернеті. На жаль, нині інституції не займаються сучасним процесом, працюють більше з історичним матеріалом. Наприклад, у Музеї мистецтв Прикарпаття немає колекції робіт, зроблених у XX столітті. Хороший прецедент, що сім’я Опанаса Заливахи частину робіт подарувала музею – в місті більш немає де побачити його роботи. А донедавна у постійній експозиції музею мистецтв була лише одна робота Заливахи. Головний зберігач фондів Віктор Доскалюк час від часу віднаходить якусь роботу, про яку ніхто нічого не знав, досліджує її, знаходить підписи. Це теж корисно, але зараз життя триває, однак його ніхто не фіксує».
У грудні Анатолій Звіжинський презентував каталог у Львівському муніципальному мистецькому центрі. А з 5 січня відео запланували транслювати на пілотному поверсі Промприлад.Реновація. На окремому телевізорі його зможуть переглянути усі охочі.
За його словами, каталог у першу чергу буде цікавим студентам чи науковцям, а також тим, хто хоче спробувати себе у відео-арті. Перед тим, як знімати нове відео, радить переглянути те, що вже було зроблено, аби не повторюватись.
Авторка: Ольга Суровська
Comments are closed.