Олімп – не завжди вершина. Як зараз живе косівська гірськолижниця Богдана Мацьоцька (ФОТО)

Facebook
Telegram
X
WhatsApp
Про гірськолижницю з Косова Богдану Мацьоцьку знає кожен, хто хоч якось дотичний до цього виду спорту. За свою кар’єру вона відзначилася не лише участю в Зимових Олімпійських іграх 2010 у Ванкувері, а й своєю позицією щодо ігор у Сочі в 2014 році. Мацьоцька тоді відмовилася від участі у змаганнях та сказала, що за розстріли майданівців «Янукович має сидіти».

Аби дізнатися, як вона зараз живе й чим займається, «Репортер» поїхав до Косова.

– Богдано, давайте спочатку – звідки любов до лиж?

– Почалося все з мого тата Олега, бо він народився зі спортивною жилкою. Був вчителем фізвиховання у школі, а потім моїм головним тренером. Я з дитинства була хвороблива, але одразу постало питання, яким спортом буду займатись. З 4-5 років була акробатика, але не склалося.

Батько марив лижами – вирізав замітки з газет, фото, словом – фанатів. Мені стукнуло шість, і святий Миколай, по батькові Петрович, поклав під подушку карту, за якою я мала знайти у снігу подарунок – лижі й палиці!

Тато казав, що у два роки, коли ми дивились зимову Олімпіаду, я бовкнула, що буду «як австріячка». Назвавсь грибом – лізь у кошик! Напевно, ще тоді все почалось. Тато був в шоці, як я швидко вчилася – ніби займалася цим все життя. Він віддав мене до гірськолижної школи, де з дітьми займалися на горі Михалкова, але побачив, що з того нічого не вийде і взяв усе в свої руки.

– Важко було?

– Десь від третього до п’ятого класу з обіду я піднімалася на Михалкову і спускалася в шостій вечора. Я була як солдатик, права голосу не мала. Старі косівчани як зустрічають мене, часто згадують, як маленькою чвалапала туди кожного дня. Дуже важко дитині принаймні до 15 років осмислити, що ж то з тебе хочуть. Тому тато в цьому плані був строгий. Навіть кожна поїздка на море була пекельною мукою. Підйом о 7.00, тренування, година моря, тренування. Обідній сон, тренування. Мама, яка завжди на заробітках, – була нашим головним спонсором.

Часто були нервові зриви, стабільно раз на рік, зазвичай у лютому. Сезон починався у травні, тож, якщо хтось думає, що зимові види спорту – це лише три місяці, то це зовсім не так. Навесні та влітку – фізична підготовка, теорія. А вже з осені вихід на траси – по 20 разів на день, один і той же маршрут. Неможливо стати чемпіоном за тиждень, бо це надзвичайно важкий труд. Аби бути на вершині, треба відмовитися від багатьох речей і забаганок.

– Не жалкуєте?

– Зараз ні. Спитали б, коли мені було 15, я б зітхнула й сказала, що так. Та якби навіть могла повернути час назад, то пройшла би цей шлях ще раз. Можливо, трохи по-іншому ставилася б до якихось речей. Якщо дивитися зараз на себе в тому віці – дитинка з пересічної сім’ї, без привілеїв, у маленькому місті й вибратися на такий рівень – це просто нереальні можливості.

– Яке досягнення вважаєте найбільшим?

– Якщо не враховувати глиняну вазу за перемогу на перших змаганнях у сім років (сміється – авт.), то не можу виділити щось окремо. Було вже інше ставлення до того й не думалося, бо коли після зимових Олімпійських ігор у Ванкувері приїжджаєш на чемпіонат України, то розумієш – це не той рівень, далеко не той. Але я готувалась до всього однаково. Внутрішньо завжди знаходила, з ким змагатись: якщо не з суперниками, то з собою.

– Були казуси на змаганнях?

– Всяке було, але з голови не вилазить одна історія. Вона якась містична чи магічна, навіть не знаю. У 2007 році у шведському містечку Оре мав проходити чемпіонат світу з гірськолижного спорту. На одному з тренувань в Австрії я з татом їхала у підйомнику і собі чомусь пригадала випадок, що стався трьома роками раніше. Я приїхала на змагання у Францію і побачила рекламу, що у місті Вальдізер у 2009 році буде чемпіонат. І тато тоді сказав: «О, це буде твій перший чемпіонат світу». Тут я це кажу татові, сміюся, що він помилився, бо ми вже тут, вже на чемпіонаті світу, ще й двома роками раніше! Того ж дня на третьому спуску я впала так, що порвала бокові зв’язки, надірвала все, що тільки можна…

Того ж дня у лікарні тато згадує, як гуляв цьогоріч у Києві по Петрівці. Натрапив на дядька, що продавав книжки. Він зупинився, а той чоловік без жодного зв’язку раптом сказав: «23 або 24 листопада станеться щось дуже важливе». Якраз в цей день і «обламався» мій чемпіонат світу.

– А з Олімпіадою в Сочі як було?

– Усе почалося з того, що ми з татом хотіли вийти на трасу в чорних стрічках. Але нам пригрозили й «доступно» пояснили, що спорт поза політикою, мовляв, ми підставляємо всю команду. Це було грубо, ледь не з матюками. Але, знаєте, була якась внутрішня злість – чому тільки ми? Чому інші члени команди не розуміють всієї трагедії? У нас люди гинуть, а ми на Олімпіаду приїхали. Ми з татом ніч не спали і написали пост у Facebook з поясненням – для близьких, друзів, фанатів, спонсорів. Ми з ним хотіли донести свою думку до світу, а тато мене підтримав, без обговорень. Деякі спортсмени після цього стали сторонитися мене.

Потім наступний сезон я вирішила провести підготовку без тата, але тренер мусить бути, хоч і формально.

Але я пішла з професійного спорту за власним бажанням, бо кожен спортсмен має розуміти, коли настає пік його кар’єри. А йти треба на піку.

У 2016 році Богдана Мацьоцька народила доньку – Вікторію. Зараз чекає ще одну дитину. Також вони разом із ще одним тренером розпочали набір для занять гірськолижними видами у селі Город Косівського району. За словами Богдани, вона здійснила свою мрію і знайшла людей, що хочуть розвивати цей спорт, шукати таланти й показувати дітям світ.

Автор: Богдан Мисюк
Читайте «Репортер» у Telegram – лише якісні новини та цікаві статті у вашому телефоні
Підсумуйте за допомогою ШІ

Текст, який ви щойно прочитали — це результат довіри наших читачів. Кожен донат допомагає «Репортеру» писати про те, чим живуть Івано-Франківськ та область.
Інвестуйте в правду!

СХОЖІ НОВИНИ

Якщо шукаєте дієвої реклами, звертайтеся на reklama@report.if.ua. Умови й деталі завжди є – тут.

749681304_1569330224702427_4070920924420834762_n
d33f81880d34e476
750758212_28142393235367223_7820001138515104377_n
ОСТАННІ НОВИНИ
749681304_1569330224702427_4070920924420834762_n
Помер старший сержант з Галицької громади Ярослав Костишин
751871140_1917897112234929_7476888076523244415_n
Грози та похолодання: синоптики дали прогноз погоди на понеділок
753164304_1766055171082326_6024445337616026501_n
Музей писанкового розпису з Коломиї отримав грант на пересувну виставку з 700 експонатів
748955094_1332650862357607_8138213754760246263_n
На Косівщині турист травмувався біля водоспаду Терношорський Гук
749208073_2795988670775699_2988056124081950968_n
Судинний хірург з Франківська Ростислав Сабадош став фіналістом конкурсу Орден Святого Пантелеймона
749084853_1039499058599500_4789725726530160145_n
Чекають і вірять: у Лисецькій громаді освятили Алею Віри і Надії
744955561-1332501159039244-8434961182406588161-n
Травмував ногу біля Несамовитого: рятувальники Прикарпаття допомогли чоловікові в горах
d33f81880d34e476
росія атакувала Київ балістичними ракетами: одна людина загинула
750758212_28142393235367223_7820001138515104377_n
Ситуація на фронті: за добу відбулося майже 280 боєзіткнень
На війні загинув прикарпатець Михайло Когут
Прикарпаття втратило військових Миколу Романишина і Петра Козарука
отиопич
Франківець Олег Отиопич за пів року опанував протез, щоб не бути тягарем для сім’ї
лікар терапевт мови
Наступного тижня прикарпатців знову кличуть на "Дні здоров'я"
Прокрутка до верху