Уже рік у селищі Обертин Тлумацького району діє будинок для сиріт з інвалідністю «Оселя віри, надії, любові». Це перший такий заклад в Івано-Франківській області.
Четверо мешканців оселі тут ділять спільний побут і кажуть, що в інтернат повертатися б не хотіли, пише Репортер.
Тут можна гуляти
Сірий будинок з акуратним подвір’ям розташований недалеко від центру Обертина. Як пройти, охоче розповідають сусіди. Мешканців Оселі тут добре знають, хоч до відкриття було немало насторожених.
Всередині – новенький ремонт, сучасна техніка й меблі. Три жінки та один чоловік снідають оладками. Посуд буде мити Ігор – сьогодні його черга. Молодий чоловік з ДЦП показує свою колекцію свічок. Кольорові кулі, троянди, янголи – усі він зробив сам. Тут взагалі ціла творча майстерня. Яна шиє на машинці ялинкові іграшки, подушечки для голок і брошки. Уляна та Люба малюють гарні картини, на них переважно квіти, природа.
«Я можу намалювати картину за один день, – розповідає Уляна, дівчина з атрофованими руками й ногами, яка творить з пензликом у роті. – Зранку ми встаємо, вмиваємося, снідаємо, потім робимо, що хочемо: хтось дивиться телевізор, хтось сидить в інтернеті, хтось малює. А як тепло, то йдемо гуляти в центр».
Картини, брошки і свічки можна купити на благодійному аукціоні на сторінці Оселі у Facebook. Ціна картини – від 250 грн, свічки та брошки – від 30 грн.
Ще одна мешканка будинку – киця Зайка.
«Раніше їх було дві, але друга захворіла та померла у ветклінці, – каже Люба, єдина мешканка закладу, якій не потрібен візок. – Напевно, з’їла мишу, яких труять сусіди. Ми її лікували, але не допомогло. Тому тепер є лише Зайка. Вона стерилізована, має нашийник від бліх».
Біля будинку ще є грядки. Тут мешканці Оселі вирощують моркву, цибулю, квасолю, горох, соняшники та квіти. Є й гарбузи, але вони ще не доспіли.
Уляна Белей, Ігор Човпило і Яна Хазанюк – колишні вихованці Залучанського інтернату, а Любов Оробець – з Погонянського психоневрологічного. На початку замість Яни був Василь Рибарук, але він вирішив повернутися в інтернат. Теперішні мешканці розповідають, що тут набагато краще: можна займатися, чим хочеться, жити не за графіком, гуляти надворі, коли заманеться.
Асистент з усім допоможе
Четвірці мешканців допомагають по господарству четверо асистентів, позмінно. Двом жінкам з Обертина й сусіднього Жукова близько, то вони працюють по добі. А тим, хто з Коломиї та Франківська, доводиться заступати на дві доби, щоб не доїжджати зайвий раз. Ночують жінки у своїй кімнаті в Оселі.
Тетяна Куровська почала працювати в будинку підтриманого проживання десь через місяць після відкриття. Каже, тут та сама робота, як вдома, навіть менше.
Рейтинг “Тостера”. Як кияни перевіряли Франківськ на доступність
«Зранку вони все роблять самі, а Люба взагалі багато допомагає з приготуванням їжі, – розказує Тетяна. – Ігор вміє прасувати. Самій, звісно, скоріше, але треба, щоб вони мали поняття, як це робити. Також слідкую, чи візок заряджений, щоб йти на прогулянку».
Також жінка навчає Уляну, Любу, Яну й Ігоря. Каже – якби в інтернаті з ними більше займалися, то результати зараз були б значно кращими.
«Вони не вміють читати. Улянка може, але не знає ком і крапок, – каже Тетяна Курус. – Взяли книжку, читаємо про живу й неживу природу. Прошу переказувати, що запам’ятали. Потім ставлю запитання. Вчимо прямокутник, ромб, квадрат. Хоч я не вчителька, я за фахом – інженер-швейник».
В Обертин Тетяна Курус приїжджає з Коломиї. Навесні, коли був жорсткий карантин, добиратися було важко. Тоді допомагали волонтери, які возили своєю машиною. Та й місцеві не забувають: хтось молока принесе, хтось огірків.
Шукають волонтерів
За словами засновника «Оселі віри, надії, любові» і директора «Української благодійницької мережі» Василя Футерка, за кордоном такі заклади поширені вже давно.
«Але там такі будинки переважно створені для людей, які мають розумові порушення. Бо для тих, хто має фізичні обмеження, там є всі умови – у плані доступності, прав, рівних можливостей. Але у нас ще не так», – говорить Футерко.
Локацію шукали серед середніх громад: щоб не велике місто й не глухе село. Спочатку Обертин не розглядали, бо там замало населення, зате він відповідав всім іншим критеріям. Там, з допомогою депутата облради Богдана Станіславського, за 6000 доларів купили будинок на 120 кв. м, ділянка – 15 сотих.
«Переживали за дорогу, бо від центру йти приблизно кілометр, майже все – звичайна сільська ґрунтівка, – розказує Василь Футерко. – Але зрозуміли, що Уляні можна купити електричний візок, іншим – спеціальні триколісні гірські візки. Це навіть плюс, бо є фізичне навантаження».
Потім вибрали чотирьох вихованців інтернатів. Підходили лише повнолітні, без ментальних порушень, і щоб могли хоча б удома пересуватися без візка. Враховували й характери.
Читайте: Пекарня власної гідності. У Франківську люди з інвалідністю випікатимуть хліб та булочки
Щодо фінансування, то це перший будинок підтриманого проживання в Україні, якому вдалося отримати соціальне замовлення.
«Суть соціального замовлення – проведення тендеру в соціальній сфері, – пояснює Футерко. – Держава чи громада оголошує конкурс, а недержавна організація, яка цей конкурс виграє, за ці гроші надає певні соціальні послуги. Якщо ціна послуги перевищує порогову суму – 200 тис грн, тоді конкурс проводиться за законом про публічні закупівлі, якщо не перевищує – є спрощена процедура. Минулого року ми мали 170 тис грн на п’ять місяців, тож проходили спрощену процедуру. Цьогоріч – 400 тис, тож довелося через Прозорро».
Тут виникли проблеми. «Українська благодійницька мережа» була єдиним учасником, тож двічі система автоматично скасувала торги. На третьому етапі департамент отримав юридичні підстави проводити договірну процедуру. Було зрозуміло, що десь до квітня, поки тривають торги, будинок має жити власним коштом, а потім ці гроші повернуть. Повернення чекають і досі. Благодійники навіть судилися з казначейством, але програли, бо позивачем мав бути не заклад, а департамент соцполітики. Зараз планують подавати наступний позов.
Також, за словами Василя Футерка, паралельно формуватимують альтернативне джерело фінансування – від волонтерів. Якщо з бюджетними коштами усе буде добре, то пожертви використають на розбудову Оселі.
«Більшість волонтерів підписалися на суму в 100 грн, хоч рекомендовано – 70. Її будуть списувати з рахунку щомісяця автоматично, – каже Василь Футерко. – Для людини 70 грн це небагато, а для нас – постійне фінансування. Хоч, звісно, відмовлятися від соціального замовлення ми не будемо».
Уже підписалися майже 200 людей. Загалом планують залучити 500. Долучитися можна на сайті «Української благодійницької мережі».
Авторка: Ольга Романська
Comments are closed.