Після Другої світової у Станіславі було багато німецьких військовополонених. Вони розбирали завали, відбудовували промислові об’єкти, одним словом працювали на благо міста.
Один із тимчасових таборів розміщувався в колишніх казармах кавалерії, на вулиці Червоної Армії (тепер тут школа міліції). Вдень німці працювали на об’єктах, а вечорами тинялися по великому внутрішньому подвір’ю. Годували полонених поганенько. Аби якось урізноманітнити раціон, дехто з них робив дрібні сувеніри та вимінював на їжу в місцевої дітвори.
Обмін відбувався через паркан. Одного разі хтось із німців вирізав дерев’яну свистульку та подав знак, що хоче її поміняти. Біля паркану якраз проходив хлопець, який тримав у руках велике яблуко. Знаками він запропонував його полоненому. Той погодився та протягнув іграшку хлопцеві. А малий просто схопив цяцьку й швидко втік.
Цю історію він мені розповів сам. Бо хлопець виріс і навіть став великим начальником. І йому досі соромно перед тим німцем.
Comments are closed.