У середині ХVIII століття майже всі релігійні громади Станиславова мали свої муровані храми. Поляки пишалися колегіальним костелом, вірмени — вірменською церквою, євреї поставили кам’яну синагогу. Натомість українці мали лише скромну дерев’яну церкву Воскресіння. У радянські часи таку несправедливість пояснили би пригніченням українського народу польськими католиками-феодалами. Проте правда набагато буденніша.
Греко-католицька громада мала твердий намір поставити свій мурований храм. Гроші збирали з усіх околиць, пожертви надходили навіть з Молдавії. І ось коли наскрібли потрібну суму, Галицькій офіціал Завадовський вирішив «прогнутись» перед вищім духовним керівницт-вом. Чомусь йому здалося, що церква може почекати, тому на всі ці гроші він купив розкішну карету, яку подарував львівському єпископу. Той не зрозумів широти жесту і відмовився від подарунку. Довший час карета стояла у парафіяльній возовні, аж поки вуличні грабіжники не покрали з неї всі прикраси.
А між тим бідолашна дерев’яна церква Воскресіння завалилася від старості в 1815 році. Щастя, що ніхто не постраждав…
Comments are closed.