Ікона Божої Матері, яка знаходилась у вірменському костелі, заплакала 22 червня 1742 року. Після того образ прославився багатьма чудесами. Люди, які йому молилися, виліковувались від епілепсії, сліпоти, артриту та багатьох інших хвороб. Дуже скоро слава про чудотворну ікону розлетілась далеко за межі Станиславова.
Двадцять років потому така собі Анна Чернятовичева йшла із Богородчан до Тисмениці. Біля Станиславова вона сіла перепочити під стінами старої цегельні. Тут до неї підійшла жінка, яка була одягнена у простий, але перетканий золотою ниткою одяг. Раптом незнайомка дуже різко промовила:
–?Негайно повертайся додому, бо під час переправи потонеш у Бистриці!
Спочатку пані Чернятовичева доволі скептично поставилася до цих слів:
–?Та хто ти така, щоб повчати мене, що я маю робити?
–?Я господиня вірменського костелу.
Але й тоді молода жінка не надто повірила. Вона запропонувала незнайомці відгадати, скільки в неї дітей та які вона має з ними проблеми. Незнайомка правильно відповіла на всі запитання, підвела Анну до придорожньої фігури Богородиці і несподівано зникла. Але деякі сумніви у молодиці все ж таки залишилися. «Якщо ти дійсно Діва Марія, то нехай я знайду зараз гроші», – подумала вона. Та майже відразу знайшла на дорозі биту шістку (дрібну пошкоджену монету), яку потім віддала бідним.
Цікаво, що того ж року Анна Чернятовичева народила мертву дитину. Після щирої молитви до Найсвятішої Матері дитина ожила, її похрестили. Щоправда через годину вона знову померла. Але це вже чомусь нікого особливо не засмутило.
Comments are closed.