Іван БондаревСтаниславів є досить старим містом і тому, як кожне порядне старе місто, мусить мати свої легенди. І він їх має! Просто тривалий час дослідників більше цікавила міфологічна спадщина Праги, Кракова, Львова чи Кам’янця-Подільського. Але й Станиславову є, що розповісти і мешканцям, і туристам.Друзі до гроба
У середині ХVIII століття у станиславівському Єзуїтському колегіумі вчився юнак Францішек Карпінський, пізніше — відомий польський поет. Найбільш дружні стосунки він мав із хлопцем на прізвище Сосновський. Вони поклялися у вічній дружбі, як кажуть «до гроба». За умовами цієї клятви, той, хто помре першим, мав пі сля смерті явитися другові і розповісти, як живеться на тому світі. Цю клятву хлопці записали на картці, скріпили підписами та сховали під вівтарем у церкві.
Не пройшло і півроку, як Сосновський раптом помер. Його поховали у колегіаті (нині — Художній музей), біля родової крипти Потоцьких. Вікна кімнати, у якій мешкав Карпінський, виходили саме на загратовані віконця гробниці, і тому хлопець щоночі із жахом чекав на свого приятеля з «гарячими новинами звідти». Це тривало доволі довго, аж поки Францішек не сповідався своїм наставникам. Лише після цього він перестав боятися. Мало того, тепер він умисно ходив уночі біля підвальних вікон колегіати, але Сосновський так і не з’явився.
