Минулого тижня стало відомо, що 600-річний дуб у селі Маріямпіль Галицького району, під яким нібито відпочивав головний отаман військ УНР Симон Петлюра, збираються зрізати.
«Репортер» взявся з’ясувати, чи можна врятувати дерево, і виявив – треба різати вже.
Голова громадської організації «Комітет з відродження Маріямполя» Володимир Боцюрко стверджує, що дуб посадили ще до заснування села. Перша згадка про Вовчків, що біля Маріямполя, датується щонайменше 1378 роком. Про нього йдеться у судових документах «Акти земські і гродські» середини XV століття. Боцюрко припускає, що тоді й був посаджений дуб, однак достеменно дізнатися про це неможливо.
З огляду на фактичний вік дерева ця теорія виглядає більш-менш реальною. Однак сучасну назву дерево отримало не так давно – у 2012 році. Ідея також належить Володимиру Боцюрку. З його слів, це цілком ймовірно, адже у 1919 році тимчасова резиденція Симона Петлюри розташовувалася на лівому березі Дністра – у Кам’янці-Подільському. Дорогою туди Петлюра міг завітати в Маріямпіль. Боцюрко навіть припустив, що фото, на якому Петлюра сидить на лавці перед деревом, могло бути зроблене в їхньому селі, хоч на світлині немає жодних орієнтирів чи прив’язки до місцевості.
«Схожу лавку ми спробували відтворити в нашому селі. Звісно, на світлині не написано, під яким саме деревом сидів Петлюра, але я чомусь думаю, що саме під цим», – додає пан Володимир.
Натомість, за словами історика, спеціаліста з україно-польських визвольних змагань Андрія Руккаса, ймовірність того, що отаман дійсно сидів саме під цим дубом – мізерна, та все ж теоретично таке можливо, адже Петлюра бував у Станіславові в 1919-1920 роках.
Наразі теорія походження назви дуба-велетня лишається більше легендарною, ніж історично-достовірною. Але хіба не історичний міф найкраще підтримує відчуття гордості за своє?
Активіст Володимир Боцюрко також попіклувався, аби дуб взяла під охорону держава. Відповідне рішення 20 січня 2012 року ухвалили депутати Івано-Франківської обласної ради – «Дубу Симона Петлюри» надали статус заповідного об’єкта та включили його до складу природно-заповідного фонду області.
Та, попри всі старання, справжній вік дерева дав про себе знати.
«Цей дуб досить дивний, адже з одного початку йде ніби два стовбури. Та минулорічні травневі дощі зіграли для нього вирішальну роль, – зітхає Боцюрко. – Один із стовбурів обвалився у липні 2019. Добре, хоч нікого не зачепив. Ми ще в 2017 році передбачали, що таке може статися. В ньому з’явилася тріщина, довелося зв’язати обидві частини тросом. Я особисто той трос діставав, казали, що витримує 12 тонн. І він таки не порвався, зараз підтримує ту частину, яка ще стоїть. Але якщо заберемо трос – стовбур впаде, я певний».
Активіст переконує, що дерево варто зрізати вже, адже якщо і друга частина стовбуру обвалиться – знищить пам’ятник Станіславу Яблуновському і пошкодить адмінбудівлю, в якій раніше була сільська лікарня, а зараз планують зробити хоспіс.
Та зрізати велетня не так просто, в основному через законодавство.
«Щоб зняти статус природоохоронного об’єкта існує ціла процедура, це не так, що хтось захотів, і його зрізають, – каже начальник управління екології та природних ресурсів ІФ ОДА Андрій Пліхтяк. – Звісно, це трохи затягнулося, але ніхто б і не ризикнув його зрізати без відповідного рішення. Його три роки намагалися реанімувати – в 2017 році об’ємне дупло в нижній частині стовбура, спричинене серцевинною гниллю, заповнили битою цеглою і пломбували цементом, гілки стягували канатом, але не допомогло. А тепер його треба зрізати, і то ще вчора, бо дуб створює реальну загрозу».
Пліхтяк показує експертні висновки Прикарпатського університету імені Стефаника, Державного агентства з лісових ресурсів, які підтверджують, що дуб врятувати вже неможливо. Скасування його статусу пам’ятки вже погодили і в міністерстві. А у п’ятницю, 29 травня, рішення підтримала і обласна рада.
Тепер згадка про велетня-дуба імені Петлюри залишиться тільки на сторінках книг, зокрема у праці еколога Володимира Борейка «500 видатних дерев України».
Авторка: Тетяна Скоропляс
Почім проїзд, пане? Як прикарпатці їздили колією 100 років тому
