Яким був Станіслав влітку 1941. Нотатки нациста-журналіста (ФОТО)

Мемуарів про Станіслав часів Другої світової війни доволі багато. Переважно це спогади радянських «визволителів», єврейські щоденники, записи місцевих поляків чи українців. А от німецьких обмаль.

Тим більше, цікаво почитати нотатки нацистського журналіста, який був у нашому місті влітку 1941 року, пише Репортер.

Завойовник їде в тур

Окупувавши Польщу, фашисти створили на її землях генерал-губернаторство з центром у Кракові. Головним друкованим органом провінції стала Krakauer Zeitung (Краківська газета), що виходила з листопада 1939 року. Її провідним репортером був журналіст Бруно Ганс Гірше. На фото йому років 35 і виглядає він досить інтелігентно. Втім, це був переконаний нацист, ветеран НСДАП, який ненавидів євреїв, та й поляків не надто терпів.

Бруно Ганс Гірше був ветераном НСДАП

Коли німці напали на СРСР і швидко зайняли Галичину, Бруно Гірше поїхав в ознайомче турне завойованими територіями. Дорожні нотатки лягли в основу книги «По Генеральній Губернії», що вийшла у Кракові вже восени 1941 року.

Почав він зі Львова. Місто настільки причарувало Гірше старовинною архітектурою, що більшість фото у книзі саме з Лемберга. Потім рушив до Тернополя, який охарактеризував як «похмуре та брудне єврейське гніздо». Потім було селище Товсте, Заліщики (їх він назвав польською Ніццою), Городенка, Коломия, переправа через мальовничий Прут і, нарешті, Станіслав. Нашому місту Гірше присвятив хоч і не надто велику, але окрему главу: «Маленька німецька молитва у Станіславі».

Пам’ятник без голови

«Місто розташоване на пагорбі між Чорною і Золотою Бистрицями (тобто Надвірнянською і Солотвинською – авт.). Воно лежить на важливому перетині залізничних і автомобільних доріг і за австрійських часів було місцем розташування районної ради, окружного суду та фінансової дирекції».

Цими словами Бруно Ганс починає знайомити читачів зі Станіславом. Важко сказати, якою саме дорогою він потрапив сюди, адже з Коломиї є два шляхи – з боку Тисмениці та Опришівців. Наступний опис однаково підходить до обох напрямків:

«Ми заїжджаємо в місто широкою, засадженою деревами вулицею. Скоро маленькі одноповерхові будинки на периферії змінюють сучасні, багатоповерхові будівлі у центрі. Станіслав справляє враження великого міста, на противагу тим місцевостям, якими ми проїжджали після Львова».

Можемо припустити, що Гірше просувався теперішньою вулицею Коновальця й тому одразу опинився в центрі, може, навіть завітав на стометрівку.

Центром міста вешталося багато німецьких та угорських вояків

«Перед фасадами великих будинків в недільний вечір панує бурхливе життя. Серед цього різноманіття періодично виринають кольори німецької та угорської уніформи», – пише він.

Тут треба уточнити, що на початку липня 1941 року Станіслав зайняли угорські війська. Вони перебували тут до 14 серпня, коли урочисто передали владу німцям і рушили далі на схід. З нацистських структур у місті першим з’явилося гестапо, яке розпочало свою роботу ще 27 липня.

Читайте Фотоісторія однієї вулиці. Стометрівка і Станиславів у “стабільні тридцяті” (ФОТО)

Далі познайомимось із своєрідним гумором Бруно Гірше. Він якийсь… дивний. Стиль писання важкий, зі складними візерунками, перекладачі з текстом намучились. Зазвичай фахові журналісти пишуть просто й легко, але тут явно не той випадок.

«На вільному місці стоїть безголовий пам’ятник. Населення здійснило швидке правосуддя. Все, що залишилось, могло належати як голові спілки кролиководів, так і бармену з «Червоного ліхтаря». При цьому цей пам’ятник мав зображати державного діяча».

Локацію можемо встановити точно – Вічевий майдан. З інших джерел відомо, що перші совіти встановили там пам’ятник Леніну. Якщо він ще стоїть, хоч і без голови, а ще в місті досі є угорці, то Гірше був у Станіславі десь у липні. Може – на початку серпня. Тоді ще не було вежі телефонно-телеграфної станції, на площу виходила торцева стіна великої австрійської кам’яниці з нинішньої вулиці Бачинського. До неї більшовики прилаштували велику трибуну.

«Дерев’яна, багаторазово змінена трибуна для ораторів – лише вилізти туди вже було мистецтвом. Колись з неї виступали радянські комісари, тепер прикрасили портретом фюрера».

Зірка на ратуші

Потім Гірше прогулявся до площі Ринок, де, звісно, побачив ратушу.

«У Станіславі є така ж будівля, як Сукенніце у Кракові, що має не лише історичну цінність, а ще й красива. Всюди на вільних місцях стоять довгі ряди стелажів і магазинчиків, в яких можна щось купити. Коли є що! Вони зовсім порожні, адже совіти тут також все швидко сплюндрували».

Тут ще треба нагадати, що вже після втечі більшовиків місто кілька днів було «нічиїм». Тоді тут тривали масові грабунки, під час яких люди ґрунтовно «почистили» усі державні склади та крамниці.

Ратуша Гірше сподобалась, а от зірка на ній – не дуже

«Багаточисельні башти здіймаються над дахами міста. В око впадає особливий архітектурний стиль. У такому маленькому місті багато струнких і високих будівель, що ніби й виконані в одному стилі, але не подібні між собою. Єдина у своєму роді височіє вежа ратуші. Вона, ніби обеліск, здіймається у небо поставленими один на одного чисельними прямокутниками. Вершок прикрашений зіркою. Хоча, красивим це назвати не можна – «зірка під зірками».

Те, що, за словами Бруно Гірше, совіти примудрилися прикрасити шпиль ратуші зіркою, для краєзнавців є певною несподіванкою.

До теми: Фотоісторія однієї вулиці. Стометрівка у часи Другої світової війни (ФОТО)

Останній німець

Один із районів міста тоді, та й пізніше, називали Німецькою колонією. В районі драмтеатру, нинішніх вулиць Бандери, Київської та Шухевичей традиційно селилися німці, які працювали у залізничних майстернях. Зрозуміло, журналісту захотілося відвідати дільницю своїх співвітчизників.

Німецький дім свого часу облюбували енкаведисти

«У Станіславі є маленький притулок для дітей. Ми розшукали його на краю міста. Це була дільниця, на якій заснував зразкову інституцію німецький суперінтендант (священик протестантської церкви – авт.) доктор Цьоклер, що опікувався 700-800 дітьми у сиротинці. В першу чергу, це були діти багатотисячної німецької колонії, втім, він брав і інших. Цьоклер їх виховував і навчав, став люблячим батьком тисячам дітей…

Майже 30 будівель охоплював сиротинець. До нього належали: сільське господарство, фабрики, власна лікарня. Роки іноземного панування знищили справу життя Цьоклера, яку він провадив вже 40 років. Колонія розпалася. У залишених будинках проживали чужинці…».

До теми: Люди, квіти, марш Шопена. Як у різні часи у Франківську проходили похорони (ФОТО)

За домовленістю Німеччини та СРСР, усіх станіславських німців вивезли на історичну батьківщину ще у грудні 1939 року. Точніше, майже всіх. Адже Гірше знайшов шевця Гроса, який не зміг виїхати зі своїми через хворобу. Його, як німецького шпигуна, кілька разів заарештовувало НКВС, його допитували, катували струмом, але щоразу відпускали. Коли почалася війна, Грос заховався й зумів дочекатись угорців.

У Німецькому домі

На вулиці Шухевичів, 21 сьогодні діє дитяча юнацька спортивна школа. За пастора Цьоклера там був Німецький дім, а перші совіти влаштували відділення НКВС. Швець Грос зробив для Бруно Гірше екскурсію.

«Всередині перед нами постала картина спустошення. Більшовицькі пропагандистські матеріали, книги, плакати валялися на підлозі. Через огидні вбивства людей обурене населення в годину звільнення штурмувало цей осередок НКВС. Коли вони вдерлися всередину і не знайшли там кровожерливих більшовиків, то просто потрощили все, що лишилося.

Піраміди для гвинтівок, пляшки з отрутою, інструменти для катувань, радіоприймачі – усе було розбито. Полиці перекинуті, картини зірвані зі стін, погруддя Сталіна й Леніна розтрощені. Під ногами валялися гіпсові уламки. Але приміщення, яке залишили більшовицькі нелюди, після ґрунтовного прибирання знову будуть служити початковій цілі німецького осередку».

Після оглядин Німецького дому Гірше з супутниками повернувся до центру міста. Вони проїхали попри євангелістську кірху, готичний портал якої прикрашав німецький напис. Храм стояв на площі перед сучасним готелем «Надія», його знищили на початку сімдесятих.

Завершується опис ще одним епізодом.

«З великої кав’ярні звучать популярні мелодії. Раптом вони перериваються. Половина оркестру змушена пакувати інструменти. Це були євреї, які тут нахабно грали, неначе довкола них не відбувалося нічого поганого».

Наступного ранку Гірше залишив Станіслав і через Калуш, Стрий, Трускавець повернувся до Кракова.