Що таке розумна віра, жертовна любов, солідарність у час пандемії COVID-19 та як святкуватимуть цього року Великдень на Гуцульщині.
Про це журналістам Суспільного розповів настоятель церкви Різдва Пресвятої Богородиці Православної церкви України, що в Криворівні на Івано-Франківщині, отець Іван Рибарук.
Віра має бути розумною
– Я вважаю, що бездумне ходіння до храму чи будь-яких громадських місць без захисту – це є спокушування Бога. Господь і так несе наші немочі. Може, не варто на нього накладати додатковий тягар, щоб він нас – нерозумних – захищав, бо ми хочемо показати, що ми віримо в Бога. Віра має бути розумною. Коли святкуємо Різдво Христове, є такий піснеспів. Він звучить так: “Різдво твоє, Христе Боже наш, засвітило нам світло розуму”. Мені здається, що зараз дуже важливе не тільки світло віри, але й світло розуму. Бо віра без діл – мертва. А першим нашим ділом є мислити. Мислити і діяти розумно – це наша дія.
Треба увімкнути режим жертовної любові
– Любити – це оберігати. Любити Бога – це також оберігати і його творіння – церкву, людей. Я завжди опираюся на Святе Писання. То для мене головне джерело мудрості. І Апостол Павло у другому посланні до Тимофія сказав такі слова: “Бог не дав нам духа страху, але дав нам духа сили, духа любові і духа розсудливості”. Те, що Бог дав духа любові, ми знаємо, духа сили – також, а про розсудливість треба собі й іншим нагадувати.
Коли ми будемо розсудливі, страх пропаде. Розсудливість допомагає трішки краще мислити, опертися на науку. Розсудливість і обережність – це зараз найважливіше після любові і сили. “Наша сила в немочі пізнається”, – каже Господь. Треба увімкнути режим жертовної любові, а не егоїстичної. Дуже часто ми любимо церкву заради себе в церкві, а не церкву як спільноту. Ми першими повинні подбати не лише про себе, а й про інших людей, щоб не стати для них джерелом небезпеки. Коли ти над цим розмірковуєш, то страх пропадає, з’являється обачність.
Ми солідарні
– Слава Богу, в нас у селі безпечно – немає хворих. Але є інший момент – момент солідарності. Солідарності з тими в Україні, хто вже захворів. І ця солідарність важлива особливо для тих людей, хто живе у місті. Бо в Криворівні можна вийти в ліс. Я людям кажу: “В нас найкращий захист – це піти в ліс. Далеко, де нікого нема. А що робити людям у містах?”.
Великдень в Криворівні в умовах карантину
– В суботу ми будемо освячувати паску по присілках, віддалених і близьких, щоб зменшити концентрацію людей – одна-дві людини від хати. Бо, скажімо, якщо на присілку 20-30 хат, це не те, коли прийде усе село – з 500 обійсть. Ми мусимо дотримуватися настійливих рекомендацій про зібрання людей. Їх треба виконувати. Це ознака нашої свідомості, а не рабської заляканості. Гірські села – це не рівненькі вулички, якими можна проїхати автівкою і покропити кошики біля будинків. В нас трошки інакше, тому вирішили, що люди приходитимуть до каплички, стоятимуть на віддалі 2 метри один від одного. І це буде безпечне святкове освячення пасок. Я сподіваюся, що люди одягнуться у святкові гуцульські строї. Ми поспіваємо “Христос Воскерес”, і вітальне слово прозвучить. В селі на восьми локаціях святитимемо. Ось так ми Криворівню роззосередили.
Поливаний понеділок.
– Я попросив, щоб діти не обливали один одного біля храму, як це звично робилося. В нас ще є така добра традиція – забави біля церкви. Їх також не буде. Але я попросив, щоб усі люди йшли дзвонити в дзвони. Щоб три доби в нас дзвони дзвонили. Таким чином ми постійно сповіщатимемо про про величне свято Воскресіння Господнє.
