Василеві Прокоп’юку із Криворівні 60 років. Він старший тренер Івано-Франківської області зі стрибків з трампліну. Спортом ґрунтовно зайнявся у 13 років, а у 23 захопився ще й народною медициною.
Так і живе – зі спортом і травами. Своїми секретами він поділився з «Репортером».
У будь-якій сфері дуже багато залежить від наставника, каже Прокоп’юк. У травництві таким вчителем для нього став Іван Кікінчук із села Бистрець. З ним Василь познайомився одразу після університету, коли прийшов працювати вчителем фізкультури у бистрецьку школу.
«Він кілька разів просив підвезти його додому, а за те обіцяв повести в Чорногору, – згадує Прокоп’юк. – Я знав, що він сильний травник, тому зацікавився. В гори ми ходили не раз і не два. Він передав мені усі тонкощі збирання лікарського зілля. Наприклад, корені переважно збирають восени, а все квітуче – в час цвітіння, доки воно не почне сік забирати».
Магії – «від чорта»
У горах люди часто займаються народною медициною, але здебільшого для власних потреб, каже Прокоп’юк. Але радити беруться далеко не всі, бо знань достатньо не мають, та й «як не попробував усе на собі, то не годен людям помогти».
Ані знахарем, ані «народним цілителем» себе не вважає. Єдине звання, яке признає, – тренер, а травництво – то головне хобі. Не признає ні білу, ні чорну магію, вважає, що обидві «від чорта».
Допомагати людям Василь почав через кілька років після знайомства з травами. Каже, люди самі його знайшли і попросили. Хтось шукав поради, а хтось знав рецепт сам, але не відав, де зілля шукати.
«В одного чоловіка син захворів на легеневі, то він вичитав про таке зілля, як «царський скіпетр» або по-народному «коров’як», та знайти ніяк не міг. А я знав, що він здебільшого на згарищах росте, то й приніс, – розповідає Прокоп’юк. – Інший мав хвору печінку, тож попросив мене принести «парило». Він і сам знав, що йому то поможе, а я лише рослину знайшов».
Збирати – ціла наука
Василь Прокоп’юк в гори ходить часто, збирає і про запас, і як попросять. Бувало таке, що йшов по трави, коли вже й сніг випав.
«Найкраще по золотий корінь, джинжуру, сиверсію та валеріану йти якраз пізньою осінню. Я їх можу і взимі знайти, головне знати місця, – пояснює травник. – Одного разу мене попросили, то я пішов, сніг руками розгріб і викопав».
Каже, українці досі не зрозуміли цінності лікарських рослин, а от у сусідній Польщі чи Німеччині їх уже давно використовують на рівні з сучасною медициною.
«Останні років 10 до нас їздять поляки, аби місцеві для них збирали. Але є одне але – такі збирачі винищують рослини, бо не знають, як правильно їх брати, – говорить пан Василь. – Наприклад, «золотий корінь» у німця коштує дуже дорого. За пару корінців машину купити можна».
Та попри те, що збирання лікарських рослин у нього займає чимало часу, – продавати трави не хоче.
«Я то не для бізнесу роблю, лише даю, – стверджує Прокоп’юк. – Бо ж не кожна людина годна купити, та й коли купує – зовсім інша психологія вжитку. Зараз не проблема мене знайти і попросити, я ніколи не відмовлю».
Як нині живуть косівські керамісти та що змінить підтримка ЮНЕСКО (ФОТО)
Дурман-зілля
Між іншим, пан Василь дає погортати свою колекцію вирізок із газет з рецептами ліків. На полях напис – «матриган». А це що таке? Травник двічі намагається уникнути відповіді, але потім здається.
«Це – дурман-зілля, – врешті пояснює Прокоп’юк. – Якщо його викопати і дати людині, то буде робити, що я кажу. Схочу – буде танцювати. То «чортове зілля». Я його не маю і не збираю, бо то гріх».
Розповідає, що якось бачив, як двоє хлопців збиткувалися з вдови.
«Що то з нею творилося, – хапається за голову пан Василь. – Вона роздягалася, ходила попри ріку, як божевільна. То вони спеціально зробили, хотіли посміятися. Людина від того аж за два дні відходить».
Колекція настоїв
Гордістю Василя Прокоп’юка є колекція настоянок. Він десь 20 хвилин бігав по будинку і приносив по одній-дві. Пояснює, що кожна має зберігатися у своєму температурному режимі та освітленні. До того ж, ніколи не ставить настої, які можна вживати, біля тих, що застосовують лише зовнішньо, аби раптом не сплутати. Припрошує куштувати.
«Усе народне лікарство, яке може зберігатися, – то на горілці, а не на спирті, – пояснює травник. – Але вона має бути дуже чистою, подвійного перегону, я її тільки в перевірених людей замовляю, бо купована – вся на нафті».
Звісно, якщо організм не приймає горілчаних виробів, то більшість трав і коріння можна заварювати на воді, але тоді «ліки» довго стояти не будуть, каже він. А от настої на горілці стоять роками і властивостей від того не втрачають. Приміром, «лебединий корінь» у пана Василя вже вісім років, він дуже концентрований. Його застосовують тільки зовнішньо, аби зняти запальні процеси в суглобах, а от пити – зась, бо отруйний. Тому господар завбачливо ставить його на підлогу.
«Зілля має настоюватися мінімум дев’ять днів, а заливати можна до семи разів, – розказує чоловік. – То не від мене прийшло, мене так вчили, тому я не експериментую».
Але всі настої мають свої секрети. Наприклад, настій мухомора робиться на горілці 45-50 градусів, а гриб-веселка – лише 38, інакше не буде мати лікувальних властивостей.
Окремою гордістю пан Василь вважає подаровані друзями лікувальні настої з різних країн – зі зміями та морськими кониками. Вони посідають окреме місце в колекції, каже, лікують навіть рак. Прокоп’юк каже, сам переконався в дієвості, коли привіз таку з Китаю для однокласниці, яка мала останню стадію, але ще 10 років змогла прожити.
Сам пан Василь поки що технікою змієвих настоїв не володіє.
«Це дуже важко, та й наші змії – не факт, що підходять. То має бути найотруйніша змія, яку ще живою запускають в горілку. Вона до двох діб у пляшці крутитися буде, аж потім туди додадуть потрібні трави для смаку», – розказує травник.
Він давно мріє навчитися східній медицині, але ще «не пора». «Поїду, лиш коли не стане своєї, аби людям допомагати», – додає чоловік.
Каже, готовий і сам вчити людей травництву, але не кожного: «Треба відчути, чим людина пахне і для чого це їй треба».
Авторка: Тетяна Скоропляс
Упівці, обідранці, серцеїди. Богдан Савлюк розповів, як створює “Теплі іграшки”
Comments are closed.