Кажуть, легка атлетика – то королева спорту. У довоєнному Станиславові спершу вона мала небагато прихильників, змагання відбувалися рідко. Та згодом місцеві спортсмени перемагали навіть на міжнародних турнірах.
З Прикарпаття до Берліна
Усе почалося зі шкіл. Перші забіги у Станиславові відбувалися на міжшкільних змаганнях, коли закінчувався навчальний рік. Саме тоді у школярів з’являлася можливість вийти на старт чи просто прийти та підтримати друзів та знайомих. Вже тоді, на початках, серед лідерів прикарпатського бігу звучали українські прізвища: Михайло Копаницький, Володимир Ярмолюк, Володимир Павловський, Денис Караван.
 1933 рік. Перша перемога Володимира Соколовського у забігу на 3000 м у Станиславові |
Першу бігову доріжку в Станиславові влаштували у 1935 році, а до того дистанції забігів пролягали просто вулицями. Відомо, що у 1933 році в місті відбувся забіг на 3000 метрів. Тоді перемогу здобув Володимир Соколовський. Згодом цей спортсмен став центральною постаттю в легкій атлетиці міста. У 1935 році він був першим у забігу на 400 метрів, а ще за рік переміг у трикілометровому кросі.
У 1936-1937 роках Соколовський вже представляв львівський Український студентський спортивний клуб і кілька разів здобув перемоги на 400 та 800 м, також брав участь у практично всіх естафетах.
У вересні 1938 року Соколовський встановив рекорд воєводства на дистанції 400 м. За кілька тижнів він переміг у бігу через весь Львів на 5000 м. Свої перемоги він увінчав тріумфом у студентському п’ятиборстві. А вже за два роки переміг на змаганнях у Берліні (400, 800, 1500 м).
 1938 рік. На старті забігу |
Окупація не зашкодила
Спортивні турніри у Станиславові відбувались і під час німецької окупації. Такі були реалії того часу. Ледь не третину міста нова влада відгородила стіною та влаштувала там єврейське гетто, а поза ним життя йшло звичним плином.
Як згадують сучасники, вже влітку 1941-го у Ямниці влаштували відпочинковий табір для місцевої шкільної молоді. Вранці учні працювали на городах, а решту дня присвячували легкій атлетиці та плаванню.
У 1942 році в місті відбулися великі спортивні змагання між двома українськими спортклубами – «Черником» та «Загравою». Того ж року станиславівські спортсмени брали участь у змаганнях у Львові.
Жіноче обличчя атлетики
Була у Станиславові й видатна легкоатлетка. Свої перші кроки у спорті тут зробила Ірина Барнич-Дубас, а вгору її кар’єра пішла вже в післявоєнній Німеччині. Можливо, так і мало бути, бо в рідному місті вона не мала серйозних конкуренток. До слова, Барнич-Дубас – донька Ярослава Барнича, композитора, диригента й педагога, автора славнозвісної «Гуцулки Ксені».
В еміграції Барнич-Дубас захищала кольори українського спортклубу «Чорногора», який базувався в місті Аусбург. У пресі тих часів збереглися згадки про кращі перемоги нашої спортсменки: біг на 60 м – 8,1 секунди, 800 м – 2:50,5 хв., стрибки в довжину («в далечінь», як тоді це називали) – 4,78 м.
 Стрибок Ірини Барнич-Дубас на 4,78 м став українським рекордом у діаспорі |
Ірина Барнич-Дубас була також лідером жіночої волейбольної команди «Чорногора». Вона очолювала українські волейбольну та легкоатлетичну команди на масштабних міжнародних змаганнях серед представників таборів для «переміщених осіб» (displaced persons) 1948 року в Німеччині.
Згодом вона переїхала до США. Там довгий час виступала капітаном спортивного клубу «Львів», який діяв у Клівленді, тренувала легкоатлеток цього клубу.
