Щосезону до Франківська звідусіль приїжджають пластуни, щоб піднятися на одну з вершин Карпат.
Цього разу скаути зібрали наплічники і приїхали в Івано-Франківськ, в п’ятницю, 28 лютого, щоб вночі вирушити у похід. Далі – враження учасниці походу Софії Попадинець, пише “Репортер“.
Цього разу метою була гора Кукул. О 5 приїхав автобус, і з безтурботного Івано-Франківська ми приїхали в засніжену Ворохту. Місто ще спало, навколо не було ні душі. Коли вирушили, то тільки почало світати. Дорогою зустріли чотирьох собак, як не дивно вони дійшли з нами аж на вершину. Було важко, але нас це не зупиняло. Здається в кожного була своя маленька мотивація, щоб досягти вершини. Думки “Ти зможеш” і “Ще трохи” були ключовими того дня.
Прийшовши на місце ночівлі було класно від того, що ти зміг, що зимові гори для тебе вже не такі незвідані як були колись. Дрова, мокре взуття, спуск з гори на целофані, гаряча кава – все додавало атмосфери до мандрівки. І в той момент не хотілось нічого, аби лиш це не закінчувалось.
Вечір пройшов під звуки гітари, щирий сміх і пісні. А вночі вітер ледь не повибивав шибки. Та це не зупинило нас прокинутись на світанку, щоб зустріти сонце. Втім, його ми так і не побачили. Тільки вітер продовжував витанцьовувати і підкидати сніг, так, що ледь тримаєшся на ногах.
Повертатись додому зовсім не хотілось, думаю не тільки мені. Коли сіла в автобус відчула втому і біль по всьому тілу, але втома була приємна, як і спогади, які залишились в усіх учасників походу. Ось і все. Для нас зимова магія завершилась, але точно знаю, що в горах вона вирує і досі.
Авторка: Софія Попадинець
