Туризм

Скала над Збручем

Google+ Pinterest LinkedIn Tumblr

До переліку семи чудес України входять Кам’янець-Подільський і Хотин. До них відносно недалеко, тому з Франківська туди часто роблять екскурсії. А якщо в гіда гарний настрій, туристи можуть отримати бонус – ще один замок, у Скалі-Подільській. Точніше те, що від нього залишилось, пише Репортер.

Вся історія цієї фортеці – численні штурми й пограбування

Ґарач і криниця

Прямо на межі Тернопільської та Хмельницької областей є невеличке містечко Скала-Подільська. Траса проходить уздовж огорожі старовинного парку, минаючи центр. Втім, якщо є час і бажання, варто зробити невеличкий гак на північ. Це кілька зайвих кілометрів, але вони того вартують.

Спочатку дорога петляє по селищу, аж раптом відкривається мальовнича панорама каньйону, де на кам’яному мисі біліють руїни колись могутньої фортеці. Поруч є джерело, прикрашене статуєю Богородиці. Місцеві називають його Королівською криницею та пов’язують з ним заснування свого містечка.

Легенда така. У ХІІІ столітті король Данило Галицький їхав в Орду, аби сплатити ханові ґарач – данину. Раптом настала зима, дороги завалило снігом. Важко уявити, як це зима може настати раптом (якщо ти, звісно, не комунальник), особливо коли вирушаєш у мандрівку в кінці листопада, але менше з тим. Отже, дружинники видовбали у скалі криницю, вода з якої виявилася дуже смачною і сподобалась Данилу. За його наказом тут звели невеличку дерев’яну фортецю, в якій військо успішно перезимувало. Навесні посольство рушило далі, а в укріпленні залишився гарнізон, воїни якого стали першими мешканцями Скали-Подільської.

Скала Подільська. Малюнок Наполеона Орди. Кінець ХІХ століття

Замок, що народився у понеділок

Здавалося б, сама природа зробила все, або замок був неприступним. Із трьох боків його оточують річка Збруч і потічок Темна Керниця, що течуть глибоким каньйоном. Між ними вклинюється пагорб заввишки 40 мет­рів. Найуразливіший південний бік укріплювали люди. Тут звели потужну Порохову вежу, спорудили браму, викопали глибокий рів, через який кинули підйомний міст.

Натомість фортеці просто фатально не щастило. Вся історія Скали – це штурми й пограбування. Скидається, що її не здобував лише лінивий супостат. Першими літописними володарями краю стали литовські князі Коріятовичи. Останнього з них, Федора, вигнав звідси його родич Вітовт у 1394 році. Пізніше польський король захопив Поділля та створив у Скалі староство. Наприкінці ХV століття поляки погризлись із молдаванами, наслідком чого стало спалення прикордонного замку. Втрати були настільки значними, що король на цілих 15 років звільнив місцевих мешканців від сплати податків.

Від 1515 року Скальське староство переходить у володіння роду Лянцкоронських. Не встиг його перший власник Станіслав обжитись на новому місці, як фортецю спалили кримські татари. Лянцкоронського це заділо і він купу грошей викинув на будівниц­тво потужної кам’яної фортеці. Але й це не допомогло.

Навіть зруйнований палац виглядає дуже стильно

Далі замок періодично спустошують татари, мстиві молдавани, запорізькі козаки і навіть екзотичні для цих країв угорці – головорізи князя Дьєрдя ІІ Ракоці. Останній прибув сюди з далекої Трансильванії (з якою тоді воювала Польща), без проблем здобув Скалу та використовував її як базу для набігів по краю. Дійшло до того, що у 1665 році в містечку залишилося цілих 15 мешканців. Невдовзі турки вкотре зруйнували фортецю і уряд її більше не відновлював.

Свій останній шанс замок отримав у ХVIII столітті, коли його успадкував староста Адам Тарло. Оскільки татари з молдаванами вже не тривожили Поділля, новий власник збудував на руїнах пишний палац. Втім місце було обрано явно не за феншуєм. Уже за кілька років після новосілля у палац влучає блискавка і все горить синім полум’ям. Тарло плюнув і пішов у тривалий запій, а фортечно-палацове каміння почали розтягувати місцеві селяни.

Пристрасті на камені

Сьогодні потрапити до замку не проблема. Хоча вхід до нього перекриває свіжий частокіл (відлуння якогось тутешнього фестивалю), фіртка завжди відчинена. Ані касирів з білетами, ані яток з сувенірами поки що немає.

Перше, що бачать туристи, це могутня Порохова вежа із чисельними бійницями. Розповідають, що з неї вів підземний хід до міста, проте він, як завжди, засипаний.

Пройшовши крізь фіртку в частоколі, потрапляємо на широке подвір’я. Воно встелене настільки рівною травою, що нагадує поле для гольфу. Замкових стін по боках немає – вони давно впали у каньйон і тепер ніщо не заважає милуватися пишною панорамою долини Збруча. Колись тут був кордон СРСР і Польщі. Якщо вірити місцевим, під час Голодомору сюди підповзали знесилені радянські селяни, а наші кидали їм через ріку хліб. Збруч тут неширокий…

Трохи далі англійський газон впирається у руїни палацу Адама Тарло. На його фасаді досі видно кам’яні прикраси. У 2008 році фортецю включили до заповідника «Замки Тернопілля», тому є шанс, що її колись відреставрують. Зараз кілька віконних прорізів укріплено дошками, втім врятувати пам’ятку можуть лише багатомільйонні інвестиції.

Всередині дуже багато кімнат. Замість стелі – небо, замість підлоги – провалля. Під палацом збереглися розлогі підземелля, які ще чекають на свого дослідника. На стінах багато графіті. Якийсь Анд­рій сповіщає, що він палко кохає Наталю (з 2009 року), а невідомий радикал загрожує відправити «комуняку на гіляку».

Поблукавши лабіринтом залів, виходимо на заднє подвір’я. Воно не таке велике, як перше, втім тут краще збереглись фортечні стіни. Мури сходяться до кутової вежі, від якої залишилась тільки обгризена основа.

Вийти заміж за президента

Розповідь про Скалу-Подільську буде неповною без ще однієї історії, що трапилась тут наприкінці ХІХ століття. Згідно з місцевою легендою, у сусідньому парку, під старезною липою професор Михайло Грушевський освідчився у коханні Марії Вояківській. Та довго не думала та згодом стала першою леді УНР.

Як було насправді? Марія народилась у сім’ї священика, закінчила польській ліцей і шість років викладала у Скалі. Та з 1893 року вона вже мешкала у Львові. На весіллі своєї подруги вона помітила сором’язливого бороданя в окулярах та сміливо пішла на приступ. Грушевський не встояв і через три роки залицянь запропонував панянці руку та серце. Правда, це відбулось у Львові. Але шлюб вони брали у Скалі-Подільській, де мешкала сестра Марії Олімпіада. 14 травня 1896 року, у греко-католицькій церкві Святого Миколая (майже напроти замку), 29-річний Грушевський побрався із 27-річною Вояківською. Шлюб виявився вдалим. Галичанка міцно тримала в руках свого професора.

Донат
Читайте «Репортер» у  Telegram та Instagram  – лише якісні новини та цікаві статті у вашому телефоні
 

Comments are closed.