Протягом останніх років радянщини Івано-Франківськ хоч і був закритим містом, але впевнено розвивався. Кількість мешканців перевалила за 200 тисяч і старих ресторанів не вистачало, пише Репортер.
Гігант кулінарної індустрії
У 1966 році в місті провели закритий архітектурний конкурс на кращий проект нового ресторану «Карпати». У фінал вийшли дві роботи — Володимира Лукомського та Івана Гриніва. Премію вони поділили порівну, а в життя втілили проект Гриніва.
У ресторані «Карпати» пив горілку режисер «Мушкетерів»
Новий ресторан відкрили у 1969‑му, навпроти головного корпусу медінституту. То був не просто «кабак», а цілий комплекс громадського харчування. На першому поверсі були бар і магазин «Кулінарія», другий займало кафе з літньою терасою, третій поверх — власне ресторан «Карпати», над яким ще розташувались дирекція та заготівельний цех.
Заклад стояв у самому центрі, ціни там були більш-менш демократичні, тому він швидко отримав популярність, зокрема у творчої інтелігенції. Коли у Франківську знімали «Відвагу», то кіношники відпочивали саме тут. Серед них виділялися фронтмен фільму Микола Олялін і молодий режисер Георгій Юнгвальд-Хількевич, який пізніше зняв культових «Мушкетерів».
«Карпати» навіть мали власне вар’єте, яке збирало багато глядачів. Один із його колишніх акторів — Євген Захаров — тепер директор цирку в Криму.
Колишній кухар ресторану розповідала, що в коридорі стояв продавлений диван, на якому часто відпочивали підпилі відвідувачі. Після кожної зміни офіціанти перегортали той диван і витрушували купу копійок. Інколи набігало до п’яти рублів.
У середині 1980‑х «Карпати» перейменували на «Ювілейний». Під такою назвою заклад проіснував до кінця 1990‑х, коли його викупив банк «Прикарпаття». Під керівництвом київських архітекторів споруду кардинально відбудували. Тепер вона геть не подібна на радянську коробку.
«Бистриця» з видом на Бистрицю
Наприкінці 1960‑х на східному березі Бистриці-Солотвинської сформувався великий мікрорайон з головною вулицею — Набережною ім. Стефаника. Для задоволення гастрономічних потреб мешканців незабаром запрацювало кафе «Бистриця» (Галицька, 111). У телефонному довіднику за 1975 рік заклад уже фігурує як ресторан. Але управлінню громадського харчування назва чомусь не сподобалась і через два роки він уже — «Дари моря».
Панорама Набережної з набору поштівок 1974 року
У «Бистриці» частенько замовляли весілля
Заклад був, відверто кажучи, не бомбовий. Багато іванофранківців взагалі не знали про його існування. Серед постійної клієнтури переважали працівники сусіднього спиртзаводу. А ще там частенько замовляли весілля, бо туди не треба було записуватись за півроку, як у «Київ» чи «Дністер».
У ринкових умовах ресторан помер. Перед закриттям йому ще повернули історичну назву — «Бистриця». Нині там автосалон.
Тут працював Заливаха
«Київ», найфешенебельнійший ресторан міста, у 1975 році закрився на ремонт. Аби не розгубити клієнтуру, керівництво вигадало спритний хід. Поки «Київ» ремонтували, в підвалі запрацював його замінник — ресторан «Скала». Над тутешнім інтер’єром трудився знаменитий художник Опанас Заливаха. Він працював ще в багатьох франківських кафе, але донині його авторський інтер’єр дожив тільки тут.
«Скала» підкупала оригінальним дизайном
Із «Києва» сюди перевели чи не весь персонал разом зі знаменитим Кубою. Зрозуміло, що ресторан був мегапопулярним, його фото навіть потрапило на сторінки радянського путівника по Івано-Франківську.
У 1985 році ремонт у «Києві», нарешті, завершили й ресторан переїхав нагору. З колишньої «Скали» зробили кафе «Кристал», яке швидко прославилося вершковими десертами. Кафе працює й сьогодні. Мало того, традиційні вершки тут збивають не блендером, а спеціальним, ще радянським, апаратом, яких у місті вже нема.
Ленін замість швейцара
З 1976‑го у Франківську запрацював ще один ресторан. Він містився на першому поверсі новозбудованого готелю «Україна» та мав однойменну назву. Ресторан вважався солідним і ніколи не скаржився на брак клієнтів. Майже всі «командировочні» їли саме там. Не бракувало й «лиць кавказької національності», які вдень продавали цитрусові на базарі, а ввечері влаштовували пишні банкети. Кажуть, що перші місцеві повії з’явилися саме в «Україні».
Аж до початку 1990‑х «Україна» вважалася новим рестораном
Заклад містився у так званому новому центрі Івано-Франківська. Поруч височів обласний драмтеатр, а навпроти муляв очі дідусь Ленін. За тодішньою традицією молодята покладали квіти до пам’ятника Іллічу, а потім йшли гуляти до «України». Зараз квіти кладуть до підніжжя Франку, а готель і ресторан називаються «Надія».
Під гуркіт авіатурбін
Аеропорт у Станиславові збудували ще поляки, але регулярні пасажирські авіаперевезення почались уже після війни. 10 лютого 1962 року відбулось урочисте відкриття нового аеровокзалу.
Наприкінці 1960‑х поруч звели готель «Прикарпаття». Місцеве кафе називалося «Політ» і мало чим відрізнялось від їдальні. Втім на його популярності це не відбилося. Старожил Володимир Баран згадує, що багато художників любили організовувати там гулянки — через віддаленість від центру та міліції.
Довідник за 1983 рік іменує «Політ» доррестораном. Сьогодні в інтернеті можна переглянути аматорське відео тих часів із інтер’єрами закладу (http://www.youtube.com / watch?v=38dS5_AoZ0w).
За незалежності «Політ» ще якось дожив до 2005 року, а потім таки вмер. Зараз готель «Прикарпаття» потрохи відроджується як «Бандерштадт». Може, реанімують і ресторан?
Гуцульський «Кооператор»
Вулиця Юності була чи не найновішою в радянському Івано-Франківську. В середині 1980‑х об’єднання громадського харчування збудувало там ресторан «Кооператор». Хоча сам заклад містився на другому поверсі будинку, виконаному у модному тоді псевдогуцульському стилі. Внизу був магазин, де часто траплялись дефіцитні товари.
Жива музика була невід’ємною частиною ресторанної культури
До Юності ходили автобуси та навіть тролейбуси. Але після посиденьок у ресторані додому можна було дістатися виключно на таксі. Відстань відвідувачів не відлякувала. Там постійно засідали цеховики з Тисмениці, які заробляли непогані гроші на пошитті хутрових шапок. Також частими гостями були поважні добродії зі своїми коханками — на околиці можна було не боятися зайвих очей.
У буремні дев’яності позакривалося багато культових ресторанів — «Київ», «Дністер», «Карпати / Ювілейний». А ось «Кооператор» вижив. Сьогодні у дещо переробленому будинку успішно працює ресторан «Білі ночі». І ввечері туди (і звідти) можна дістатись так само лише на таксі.
Автор: Іван Бондарев
