Є три речі, на які можна дивитись безкінечно довго – як горить вогонь, як тече вода та як працюють інші люди. Ідеальним варіантом для спостереження є пожежа. А їх у старому Станиславові вистачало.
 Мармулядова пожежа. Гравюра з газети «Кур’єр Львівський». 1868 рік |
Турецький слід
Вперше місто потерпіло від вогню вже невдовзі після заснування. У 1676 році величезна турецька армія підійшла під Станиславів та взяла його в облогу. Гарнізон героїчно боронився, а з півночі на допомогу вже поспішав польський король. Розлючені турки були змушені зняти облогу. Але перед тим вони вщент спалили південне та східне передмістя. Втрати були настільки вагомими, що сейм на 12 років звільнив мешканців Станиславова від сплати податків.
Горіла лазня, палала
Перша половина ХІХ століття видалась «врожайною» на пожежі. Найбільша сталася у 1826 році, коли згоріли, як писав історик Венедикт Площанський, «жидівська школа, лазня, військова стражниця та 16 житлових будинків». Саме після неї військові звели капітальну муровану гауптвахту, яка й нині стоїть по вулиці Галицькій, 7.
Наступного року горіло Галицьке передмістя, «з обох боків від брами». Лиш тільки погорільці встигли відбудуватися, нова пожежа, яка спалахнула 28 квітня 1835 року, знову спустошила бідолашну околиця.
Не пошкодував вогонь і окремі споруди. Так, двічі горів старий костел тринітаріїв, через що його довелося розібрати. А «завдяки» пожежі у палаці Потоцьких до нас дійшло лише його ліве крило.
Часті пожежі сприяли виникненню доволі дивної місцевої традиції. «Коли починав горіти сусідський будинок, то хазяїн, із родиною, вголос читав уривок із св. Іоанна «Спочатку було Слово», і читав аж до 14 стиха, після якого всі ставали на коліна та, піднявши руки вгору, казали «А Слово сталося Тілом – істини», – писав історик Садок Баронч. – Потім на тарілці виносили хліб і сіль, які ставили на порозі будинку, і це символізувало, що й ворогів належить гуманно приймати».
 Млин Іммердауер вважався однією з найбільших будівель міста |
Із присмаком горілої мармуляди
Якщо скласти вкрай стислу хронологію історії нашого міста, то ця дата потрапить туди обов’язково. Це 28 вересня 1868 року. Саме тоді чверть Станиславова вигоріла під час знаменитої мармулядової пожежі. Її назва тісно пов’язана із кулінарним смаком однієї мешканки, яка у подвір’ї кам’яниці на Липовій, 224 (район сучасної Шевченка, 26) готувала мармуляду (повидло). Замість пильно стежити за багаттям, господиня пішла потеревенити із сусідкою. Тим часом подув сильний вітер, який підхопив жаринки і поніс їх на дах. Тоді дахи були не лише дерев’яні, а ще й просочені нафтою, аби не протікали під час дощу. Що сталося далі, здогадатись не важко…
Через годину все середмістя було охоплене вогнем. Пожежа прокотилася сучасними вулицями Шевченка, Бачинського, Незалежності, Мельничука, Гаркуші, Грушевського, Вічевим майданом і площею Ринок. Найдальше вогонь дійшов до вокзалу, але залізничники змогли відстояти колійовий палац. Проте повністю згоріли 260 будинків, впала ратуша та сильно постраждав вірменський костел. Загальні збитки склали мільйон ринських злотих, що було астрономічною сумою для тих часів. Але завдяки вмілим діям бургомістра Ігнація Камінського, державним позикам і лотереям місто відбудувалось.
Коли у 1875 році у Станиславові проводили рільничо-промислову виставку, вже майже нічого не нагадувало про недавній апокаліпсис.
 Пожежники ледве врятували готель «Варшава» |
Млини, кав’ярні, готелі
Сьогодні за адресою Грушевського, 22 стоїть радянська п’ятиповерхівка. Але вона там була не завжди. Ще у 1860-х роках місцевий підприємець Іммердауер спорудив на цьому місці чотириповерховий паровий млин, який вважався однією із найбільших будівель Станиславова. Проте, млин не довго приносив прибутки своєму власникові. Наприкінці 1890-х будівля повністю вигоріла всередині, через що її довелося знести. Пізніше на цьому пустирі пан Теодор Білей розбив власний сад, де вирощував фрукти та квіти на продаж.
Двома пожежами запам’ятався мешканцям Станиславова 1907 рік. Спочатку горів комплекс будинків братів Гартенбергів навколо однойменного пасажу. Проте пожежа пішла на користь справі – брати перебудували кам’яниці, які після того стали ледь не найкращими в місті.
А невдовзі через необачність мешканців згорів цілий квартал між сучасними вулицями Незалежності (№ 33, 35, 37) та Вагилевича.
Утім, це були ще квіточки. Ягідки принесла Перша світова війна. Особливо дісталося Станиславову літом 1917 року, коли деморалізована п’яна російська солдатня влаштувала у місті справжній погром із підпалами. Саме тоді згорів будинок Хана Ланди, який ділив сучасний Вічевий майдан на дві половини. Були повністю знищені будинки довкола пасажу Гартенбергів, та й самому пасажу добряче дісталося. Збереглася листівка 1917 року, на якій зображено обгорілий інтер’єр кав’ярні Едісон, що містилась у східному крилі будівлі.
Війна закінчилась, але у місті час від часу диміло. Так, у 1923 році горів готель «Варшава» (тепер «Дністер»). Пожежні цілих 15 годин мужньо боролися з вогнем і таки перемогли. За це вдячні мешканці виплатили їм два мільйони польських марок. В умовах галопуючої інфляції це був еквівалент… двох доларів США.
 Найбільше горіло у Першу світову |
Заграва війни
Ранком 22 червня 1941 року мешканці Станіслава прокинулись від далеких вибухів. Це німці бомбили аеродром на південній околиці міста. Їм вдалося підпалити склади пального. Незабаром над летовищем у небо піднялися стовпи густого чорного диму. Його було стільки, що він закрив сонце, і в місті стало темно. Так почалась війна. І хоча потім Станіслав неодноразово бомбили і німці, і совіти, мешканцям найбільше запам’ятався саме цей день і саме ця пожежа.
У статті використані ілюстрації з колекції Олега Гречаника
Comments are closed.