Вулиці прекрасної статі

Що треба зробити жінці, аби на її честь назвали вулицю? Виявляється, в різні епохи критерії змінювались, і те, що добре було вчора, сьогодні сприймається вже не так однозначно. Тож які жінки залишили свій слід у топоніміці Станиславова – Івано-Франківська, і чому саме вони?

Власниця, свята, вчена

Перша «жіноча» вулиця з’явилась у Станиславові у 1870-х роках. Тоді магістрат вирішив перейменувати Малу Жидівську на вулицю Катерини Коссаковської. На відміну від багатьох інших вуличних «патронес», ця пані мала безпосереднє відношення до міста. Походила вона з роду Потоцьких і протягом 1771-1792 років була власницею Станиславова. І хоча ніяких грандіозних звершень за часи її правління не відбулось, у місті її пам’ятали та поважали.

За всю історію Станиславова був лише один випадок, коли на честь жінки назвали цілу площу. Раніше Вічевий майдан складався з двох окремих площ, і наприкінці позаминулого століття його південна частина називалась плацом принцеси Гізели. Вона доводилась рідною (та улюбленою) донькою цісарю Францу Йосифу, і це було достатнім аргументом для увіковічення. До речі, принцеса знала, що у Станиславові є така вулиця, та матеріально допомагала бідним місцевим дівчатам.

Також місто мало єдину вулицю, покровителька якої була зачислена до лику святих. Це вулиця святої Кінги (теперішня Кримська). Кінга, тобто Кунегунда, доводилася дружиною польському князеві Болеславу V, який правив у ХІІІ столітті. Вона була настільки набожною, що навіть не допускала до себе рідного чоловіка. А той був настільки толерантним, що помер без нащадків і залишився в історії під прізвищем «Сором’язливий». Але вулицю нарекли зовсім не через те – свята Кінга вважалась покровителькою Польщі та Литви.

А у 1920-ті роки на мапі Станиславова знайшлося місце популярним польським письменницям. Так, сучасна Шухевичів тоді називалась іменем Марії Конопницької, а теперішня Коломийська – Елізи Ожешко.

Незадовго до війни, у 1935 році, Станиславів прикрасився новою вулицею – Марії Склодовської-Кюрі. Тепер це відтинок вулиці Сахарова, від Коновальця до Мельника. Пані Марія є унікальною особистістю. Вона була першою жінкою-лауреатом Нобелівської премії, причому примудрилась отримати її двічі – у галузі фізики та хімії. Її цікавили радіоактивні речовини. Саме звідти вона отримала променеву хворобу, від якої й померла.

Софія Галечко	Ольга Дучимінська
Марія Склодовська-Кюрі	Свята Кінга
Катерина Коссаковська	Дарія Цвєк
Надія Крупська	Леся Українка

Радянські та не дуже

Жіночі вулиці періоду СРСР за типом носительок можна умовно поділити на дві категорії: військово-революційні (нині перейменовані) та культурно-просвітницькі (існують і донині).

Єдиною революціонеркою в топоніміці Франківська була Надія Крупська. Взагалі-то революціонерок тоді вистачало, проте ця була ще й дружиною, а за сумісництвом другом і соратником, вождя пролетаріату Володимира Леніна. Крім бурхливого подружнього життя, вона стояла у витоків радянської піонерської організації. З настанням незалеж-ності зникли і піонери, і вулиця Крупської (тепер – академіка Гнатюка).

Цілих три вулиці носили імена дівчат-підпільниць. Йдеться про Зою Космодем’янську (тепер вулиця Софії Галечко), Лізу Чайкіну (Ольги Басараб) та молодогвардійку Любов Шевцову (Дзівінського). Усі вони до нашого міста не мали жодного стосунку. А ось Катя Матросова мала! Вона була лейтенантом медичної служби та загинула при визволенні Станіслава у 1944 році. Її прах покоїться на братському кладовищі, а до 1993 року теперішня вулиця Ленкавського носила Каті Матросової.

Проте більшість «жіночих» вулиць, які отримали назви за радянських часів, зберегли їх і нині. Лесі Українки, Заньковецької, Кобринської, Ковалевської, Крушельницької, Марко Вовчок. Напевно, не треба пояснювати чому – всі ці прізвища говорять самі за себе.

Вулиця Марійки Підгірянки

Від незалежності – донині

Починаючи з 1991 року, місто прикрасили ще 11 жіночих назв. Січовики Ольга Басараб і Софія Галечко, феміністки Уляна Крав-ченко та Софія Русова, перекладачка, фольклористка та чергова наречена Івана Франка Ольга Рошкевич, письменниці Марійка Підгірянка та Костянтина Малицька, політик Слава Стецько та журналістка Олена Кисілевська. Цікаво, що остання вулиця до свого перейменування у 1995 році називалася 8 березня.

Кожна із цих жінок залишила по собі яскравий слід в історії та культурі України. Детальніше про них можна прочитати у ґрунтовній праці Михайла Головатого «200 вулиць Івано-Франківська».

А окремо варто згадати двох поважних пані. Перша – поетеса Ольга Дучимінська. Вона народилась у далекому 1883-му та була особисто знайома майже з усіма галицькими письменниками початку минулого століття. За совітів її звинуватили у причетності до вбивства Ярослава Галана та засудили на 25 років таборів. Останні 10 років свого життя вона мешкала на Вовчинецькій. Пані Оля померла у 1988-му, на 106 році життя, будучи найстарішою мешканкою Івано-Франківська. Її іменем названа колишня вулиця Сєрова (Відок).

Інша героїня – знаменита письменниця-кулінарка Дарія Цвєк. Її кухарський талант свого часу шанувала вся партійна верхівка Івано-Франківського обкому. Радіопередачі за її участі здобули шалену популярність, а на кулінарні курси, які Дарія Цвєк вела у Будинку офіцерів, записатись можна було лише по великому блату. До речі, збірники її кулінарних рецептів мали загальний наклад 5 млн. примірників, що й не снилося більшості сучасних авторів. У 2004 році письменниці не стало. Сьогодні в Івано-Франківську є вулиця Дарії Цвєк (колишня Голуба), на який вона мешкала і де творила свої кулінарні шедеври.