Пасаж Гартенбергів

Ті іванофранківці, які вважають, що супермаркети прийшли до міста разом із «Арсеном», «Великою кишенею» і «Сільпо», глибоко помиляються. Перший супермаркет з’явився у Станиславові понад 100 років тому під претензійною назвою «Пасаж Гартенбергів». Але чому саме «пасаж» і хто такі Гартенберги?

Брати-олігархи

Слово «пасаж» має французьке коріння та означає прохід або перехід. В архітектурі так називали торгові будинки, де крамниці розташовувались по боках широкого проходу галереї із заскленим покриттям. Наприкінці ХІХ століття такі пасажі можна було побачити у Парижі, Лондоні, Москві та інших великих містах.

Тепер про Гартенбергів. На початку ХХ століття у Станиславові мешкали два рідні брати – Ігнаці і Давид Гартенбергі. Вони активно займалися торгівлею, будували дохідні будинки і вважались одними з найзаможніших городян міста. Їм належав майже цілий квартал кам’яниць між сучасними вулицями Галицькою, Сотника Мартинця та Вічевим майданом. Всередині кварталу був величезний внутрішній двір, де сушили білизну, де гралися діти, а вночі любилися коти. Підприємливі брати справедливо вирішили, що ці квадратні метри можна використовувати з більшою вигодою і задумали побудувати там пасаж.

Проекти споруди замовили у віденській фірмі «Фельнер і Гельмер». Одразу відмітимо, що то була не якась шарашкіна контора, а відома європейська фірма, яка проектувала театри у Відні, Одесі та Чернівцях. Безпосередньо станиславівським пасажем займався один із найкращих інженерів фірми – Генріх Густав Кошиць, а після його раптової смерті – львів’янин Антоній Флейшель. Контроль за будівельними роботами здійснювали архітектори Буоблик та Кудельський.

Палацовий супермаркет

Будівництво, розпочате у червні 1904 року, просувалось шаленими темпами. Вже через півроку пасаж урочисто відкрили. Потрапити до нього можна було через п’ять входів (по два з боку Вічевого майдану та Сотника Мартинця, один з Галицької). Торговий центр був обладнаний окремим водогоном із кількома пожежними гідран­тами, системою вентиляції, газовим освітленням та навіть невеличким фонтаном.

Але головною родзинкою закладу стала кав’ярня «Едісон» на другому поверсі. Як писав тоді «Кур’єр Станиславовський», кав’ярню прикрашали: багата люстра, галерея для оркестру, буфетна зала, зала для гри у карти, читальня, навіть вбиральня для дам.

Торгові зали нічим не поступалися кав’ярні і трохи змахували на музей. У нішах стояли скульптури, а стіни прикрашали картини з алегоричними зображеннями промисловості, рільництва та мистецтва. Не були забуті і власники – одне з полотен зображало самих братів Гартенбергів та архітекторів Флейшля, Боублика і Кудельського за обговоренням проекту будівлі.

Гроші в підлозі

Загалом пасаж обійшовся Гартенбергам у 400 000 корон, що було тоді немалою сумою. Містом навіть почала гуляти легенда.

Пліткували, що один із Гартенбергів дуже хотів, аби про його багатство заговорила вся імперія, тому вирішив викласти підлогу пасажу срібними кронами. З цією пропозицію він звернувся до бургомістра.

Чиновник не знав, що відповісти. З одного боку монети – образ цісаря, топтати його не можна. З іншого – герб імперії, по якому теж ногами ходити не бажано. До того ж, і заборонити Гартенбергу втілити задумане не було жодних підстав, адже законодавство такого випадку не передбачало. Бідолашний бургомістр і з членами магістрату радився, і в юриста консультувався, але всі лише розводили руками та не радили сваритись із впливовим Гартенбергом.

Тривогу бургомістра помітила його дружина. Уважно вислухавши чоловіка, вона дала розумну пораду.

Коли в назначений день Гартенберг з’явився на прийом до бургомістра, той заявив, що дає дозвіл на викладання підлоги лише за однієї умови – монети повинні стояти ребром. Хоч яким би багатим не був Гартенберг, але то було занадто…

Ринок, база, «Дитячий світ»

У 1907 році в пасажі спалахнула невеличка пожежа, яка загалом пішла на користь власникам. Після неї вони перебудували ряд будинків, які виходили на плац Франца Йосипа, внаслідок чого площа стала однією з найкрасивіших у місті.

Під час Першої світової війни і пасаж, і прилеглі будинки були повністю зруйновані. Спочатку власники взагалі не хотіли його відновлювати, а збудувати сім нових кам’яниць. Але потім Польщу накрила потужна економічна криза, й Гартенберги продали руїну магістрату. Протягом 1926-1927 років коштом міської влади пасаж реконструювали. Оскільки кам’яниць, які раніше його оточували, більше не було, то в стінах павільйону прорубали великі вітринні вікна.

За радянських часів пасаж декілька разів змінював і назву, і призначення. У післявоєнні роки в його стінах містилась торгова база. У документах 1950-х років пасаж згадується під прозаїчною назвою «критий ринок».

У жовтні 1959 року, після чергової реконструкції, в пасажі відкрився Станіславський універсальний магазин, або СТУМ. У путівнику тих років можна прочитати, що «і подарунок коханій, й іграшку маленькому синкові, і модне пальто купують іванофранківці в універмазі».

А з 1972 року пасаж став універмагом «Дитячий світ». Пам’ятаю, що одна з вітрин показувала подорож на Місяць – великі манекени у скафандрах, місяцехід і відповідний пейзаж.

З 1990 року будівлю передали на баланс обласного управління архітектури та містобудування. Тоді пасаж перетворився на осередок культури і мистецтв. Тут провели три міжнародних «Імпрези» (виставки сучасного живопису і графіки) та виставку «Пасаж-1». Один час навіть планували відкрити тут картинну галерею для подарованих художниками робіт. Але бізнес переміг.

В 1995 році власником споруди стала торгово-промислова палата, яка здала торгові площі в оренду чисельним крамницям і регулярно влаштовувала там виставки-ярмарки.

Сьогодні колишній пасаж у приватних руках ТОВ «Мальва». Зараз там знову затіяли грандіозну реконструкцію. Незабаром оновлений «супермаркет» Гартенбергів знову розкриє двері перед відвідувачами.

У статті використані листівки з колекції Олега Гречаника