Майже на самому кордоні Івано-Франківської та Тернопільської областей погляду перехожого відкривається захоплююче видовище. У мальовничій, порослій лісом, котловині здіймаються у небо дві стародавні башти, які немов зійшли зі сторінок романів Толкієна. До найближчих сіл Нирків та Нагорян Заліщицького району – декілька кілометрів. На топографічних картах ця місцевість ніяк не позначена. Але що тоді охороняють суворі кам’яні вежі, хто їх збудував і куди поділися власники?
Фортеця трьох династій
Серед істориків блукає версія, що на місті Червоногороду колись існувало загадкове місто Червень. Ніби саме його наприкінці Х ст. відбив від поляків київський князь Володимир Святий. Кажуть, саме від нього маємо назву «Червона Русь». Під час татаро-монгольської навали Червень зникає зі сторінок літописів, але не надовго. Вже в середині ХІV ст. в історичних хроніках з’являється «Castrum rubrum» або Червоний замок, який був протопластом Червоногороду і належав литовським князям.
На початку ХV ст. магнатська родина Бучацьких зраджує литовцям і разом з усім західним Поділлям переходить під зверхність польського короля. Вдячний монарх дарує їм за це Червоногородське староство у пожиттєве володіння. Першим старостою був Теодорик Бучацький, який збудував дерев’яний замок і заклав костьол домініканців. За того ж Теодорика, у 1448 році, Червоногород отримує магдебурзьке право, тобто офіційно набуває статусу повноцінного середньовічного міста Європи.
На початку ХVІ ст., після згасання родини Бучацьких, місто зі староством переходить до лицарського роду Язловецьких. Разом із новими власниками з’являються і нові неприємності. У 1538 році молдавський господар із романтичним ім’ям Петрило на чолі великого війська здобуває та спалює замок з костьолом. Пізніше Язловецькі відбудовують замок, але знову з дерева.
Після Язловецьких у 1609 році червоногородським старостою стає великий коронний підскарбій (аналог сучасного міністра фінансів) Микола Данилович. Його зовсім не засмутив той факт, що дві попередні старостинські династії вимерли протягом порівняно невеликого відрізку часу. Данилович зводить мурований замок, а у 1615 році відроджує і домініканський монастир з костьолом.
Замок мав прямокутну форму із двоповерховими вежами по кутах та старостинським палацом, що примикав до східної стіни. Кам’яні фортифікації встояли перед козаками Богдана Хмельницького і Дорошенка але покорилися туркам. Чому?
У 1672 році величезна турецька армія, на чолі із самим султаном, рушила на Поділля та взяла в облогу Кам’янець. Водночас на всі боки були вислані окремі загони для здобуття дрібних фортець. Один з них рушив на Червоногород. Захисники замку декілька днів відбивали приступи ворога, аж поки турки не зробили «хід конем». Вони прорили обвідний канал та змінили русло річки Джурин. Перебравшись через сухий рів, турки влаштували різанину в місті, яке пізніше спалили разом із монастирем.
На пам’ять про турецьку облогу залишився прекрасний Джуринський водоспад висотою 16 метрів. До речі, це найвищій штучний водоспад у рівнинній частині України.
Після турецької навали Червоногород перетворився на село, а після згасання (!) роду Даниловичів у 1689 році у замку мешкали лише підстарости та економи.
 Червоногород. 1930-ті роки |
 |
Палаци входять в моду
Австрійська влада не зацікавилась занедбаним замком та у 1778 році продала його та сім навколишніх сіл подружжю Рачинських – за 140 тисяч римських злотих. Після декількох перепродаж замок, але вже за 560 тисяч, придбав князь Кароль Понінський. На дворі стояв 1785 рік, замки втрачали військову цінність, і новий власник вирішив перетворити фортецю на палац, зробивши його центром своєї сільської резиденції.
І ось уже розбираються башти й мури з західного боку. Старий палац, який стояв між східними вежами, збільшується на один поверх та перебудовується у стилі ампір. З’являється великій портик на десяти потужних тосканських колонах та простора тераса з широкими двосторонніми сходами. Навколо парку розбивається чудовий англійський парк, який відтворює куточок дикої природи. У 1820 році перебудова замку, фасад якого прикрасили родинні герби Кароля Понінського та його дружини Гелени з Гурських, була завершена.
Наступна перебудова палацу відбулась у 1830 році після смерті князя Кароля. Його старшому сину Владиславу здалося, що середньовічні башти по боках будинку мають похмурий вигляд. Тоді вони не підносились над будівлею, а йшли врівень із стелею, через що споруда дійсно трохи змахувала на Бастилію. За наказом молодого власника обидві вежі знесли до фундаментів. Згодом на їхньому місці постануть дві башти, виконані у мавританському стилі, зі стрілчатими вікнами, які здіймались над палацом на декілька поверхів.
 Дві кам’яні вежі досі охороняють місто-привид |
Буремне ХХ століття
Після вже традиційного згасання роду Понінських у 1903 році Червоногородський палац переходить до їхньої далекої родички – княгині Марії Любомирської. У часи її господарювання спалахує Перша світова війна, під час якої Галичина перетворилася на театр запеклих бойових дій. Шукаючи безпечнішого місця, княгиня, разом із трьома доньками, їде з Червоногороду. Під час війни у замку «гостювали» російські та австрійські солдати, потім – польські жовніри та кіннотники Будьонного. Через це до того часу непогано збережений палац перетворився на обдерту споруду.
Після війни власники до палацу вже не повернулись. Мешканці села Червоногруд (так воно називалось за Польщі) потрохи розтягли рештки палацових меблів по власних оселях. Поступово заріс бур’яном англійський парк, а закинуте гніздо Понінських стало улюбленим місцем «прогульок» навколишньої молоді. Може, саме тоді виникла традиція смажити шашлики на руїнах палацу? Вже у 1930-х роках, як це можна побачити на фото, палац мав, м’яко кажучи, нежитловий вигляд.
Напевно, це буде доволі сміливе порівняння, але Червоногород, як і стародавні Помпеї, зник в один день. 3 лютого 1945 року село, в якому проживали етнічні поляки, оточив відділ УПА. Зламавши слабкий опір польської самооборони, вояки увірвались до села та знищили 38 мешканців. З того часу там ніхто не жив.
А що сталось із палацом? Його чекала не краща доля. У повоєнні роки голова сусіднього колгоспу (такий собі Герострат епохи соціалізму) віддав наказ розібрати палац, а з каменю вимурувати… свинарник. Сьогодні від колишньої князівської резиденції залишились тільки дві вежі, руїни домініканського костелу та напівзруйнований родинний мавзолей. Тепер у старого палацу є лише один ворог, набагато страш-ніший за турків і татар. Ім’я йому – час.
Ілюстрації з родинного архіву Зеновія Соколовського
Comments are closed.