Перша панорама Станиславова

«Репортер» продовжує традицію новорічних подарунків усім шанувальникам історії Франківська. Цього разу – перша панорама Станиславова 1904 року. Вона складається з трьох світлин, які надав у наше розпорядження відомий колекціонер Олег Гречаник.

Листівки скріплені у велику «гармошку» і називаються «Панорама міста з ратушної вежі». Їх випустило станиславівське видавництво «Артисти», яке відзначалося оригінальністю та високим смаком своїх світлин. Комусь із фотографів цієї фірми вперше спало на думку залізти на ратушу та зафіксувати краєвиди для нащадків.

Спробуймо здійснити невелику мандрівку містом сторічної давнини. Отже, зліва направо…

Спершу бачимо вірменський костел, повз який проходить вулиця Вірменська (нині – Мельничука). Раніше вона впиралась у паровий млин Імердауера, але той уже два роки як згорів, і тепер на фото вдалині – пустир. Далі проглядається теперішня школа №5, тоді ця споруда належала скарбовій дирекції. А ось на передньому плані – дахи житлового кварталу, нині від нього мало що залишилось.

Правіше красується міська поступова синагога, оздоблена чотирма мальовничими вежами, що нагадують східні мінарети. Можливо, є сенс їх відновити? Хоча, з іншого боку, якщо у середмісті незабаром зліплять ще пару будинків на кшталт «Легенди», то хто побачить відреставровані куполи?

Ще правіше видно філармонію. Точніше тоді вона була театром імені Олександра Фредри, мала багате оздоблення із куполом, портиком і колонами. А на місці темненького будинку навпроти неї тепер – магазин «Фокстрот».

На задньому плані бачимо якійсь ліс. Насправді, це старий християнський цвинтар, що за сучасним готелем «Надія». Якщо збільшити фото, то можна розгледіти купол євангелістської кірхи, яка стояла між драмтеатром і готелем та була знесена у 1970-х.

Передній план центральної частини панорами повністю складається із нині неіснуючого єврейського кварталу, який знищили німці в часи окупації. Трохи в глибині біліє пам’ятник Адаму Міцкевичу. Він ще мармуровий і майже новий. Далі бачимо споруду повітової ради (тепер також рада, але профспілок), біля якої стоїть вкритий будівельним риштуванням будинок Краківського страхового товариства «Флоріанка». А ще далі сиротіє кам’яниця Басса (тепер «Райффайзенбанк Аваль»). Такий ласий шматок у центрі міста не міг довго стояти пусткою, і вже через три роки тут постане аж цілий «банківський квартал», який і нині є справжньою окрасою міста.

У центрі скверу – приземкуватий будинок, подібний на фабрику. То школа імені Міцкевича. Праворуч, немов середньовічний замок, височіє споруда польського Сокола (нині – дитяча бібліотека). А ось презентабельна триповерхова кам’яниця поруч належить нікому іншому, як головному станиславівському рабинові Ісааку Маєру Горовіцу. До речі, він був хасидом і правив у Великій міській синагозі 1777 року побудови, що не дожила до нашого часу. Де вона знаходилась? Та поруч! Спробуємо пояснити. Ще правіше проглядається коротенька вуличка, сучасна Труша, яка раніше називалась Божничою. Вона впирається у маленький двоповерховий будинок. Але це ще не синагога. Вона трохи у глибині, крита бляхою, через що на фото виглядає темною.

А що стирчить на горизонті? Це коптить небо димар цегельні Урмана. Тепер там школа №21, а на озеро біля неї і сьогодні кажуть «кірпічка».

Переходимо направо. Цей бік панорами ділить навпіл початок сучасної вулиці Галицької. За Австрії це була окрема міська артерія, що мала ім’я польського поета Францішка Карпінського. Цілий квартал ліворуч займає споруда дирекції залізниць (медуніверситет), якій нічого не бракувало як тоді, так і тепер.

Далі – цікавіше. Пам’ятаєте, як минулого року провалилась земля біля початку вулиці Сотника Мартинця. Всі міські газети тоді писали про підземні ходи, яки ведуть хіба що не до Галича. Так ось, це були звичайні підвали маленької двоповерхівки біля якої товпиться народ. До речі, зауважте, на вулицях жодного автомобіля, лише кінні екіпажі. А на куті Карпінського і площі перед катедрою можна побачити справжній газовий ліхтар.

І на завершення – кілька слів про катедру. Одразу кидається в очі незвична форма її куполів. До того ж, на лівій вежі відсутній хрест. Після Першої світової, у двадцяті роки, катедра пережила капремонт, під час якого було змінено форму куполів. Тоді ж зникла і маленька вежа, або сигнатурка, на даху храму.

Ну ось і все, прогулянку завершено. Детальніше роздивитися панораму можна буде на сайті «Репортера». А ті, хто не має Інтернету, можуть зайти до культурно-мистецького центру «Є», що на стометрівці. Там у кафе «Гармидер» ця панорама займає цілу стіну. Щоправда, частину краєвиду затуляє дирижабль. При чому деякі постійні клієнти інколи бачать одразу два летючих об’єкти. Але то вже панорами не стосується.

У статті використані листівки з колекції Олега Гречаника