Історик Алоїз Шарловський із сумом писав, що у 1886 році більше половини мешканців Станиславова (10 591 з 18 626) не вміли писати і читати. А так звана місцева інтелігенція, у своїй більшості, дуже мало читала серйозну літературу, а ще менше купувала. Не в останню чергу це пояснювалось тим, що оту саму «серйозну літературу», не так то просто було купити. Чому? Та тому, що тоді в місті існувала лише одна книгарня.
Від Міліковського до Штаудахера
Довший час Станиславів взагалі не мав книжкових крамниць. Спраглі до знань мешканці замов-ляли фоліанти зі Львова, Відня, Кракова, навіть Парижа. Лише у 1823 році Станиславів отримав власну книгарню з читальнею. Відкрив її такий собі пан Ян Міліковський. Звідки він тут узявся і де саме розташовувався його заклад у перші роки існування, на жаль, не відомо. У 1830 році за теперішньою адресою Мазепи, 1 спорудили приватну кам’яницю Ґалінського. Будинок стояв майже в центрі міста – навпроти скверу Краттерівка, де любили відпочивати мешканці. Міліковський, не вагаючись, винайняв частину першого поверху і переніс свій заклад туди. У кам’яниці Ґалінського книгарня проіснувала до 1900 року.
З часом крамниця переходить у власність Владислава Добошинського. Цей не тільки торгував книжками, але й видавав свої. Раніше існувала так звана система передплати книжок. Тобто, перед тим як випустити книгу видавець наперед збирав гроші з охочих її придбати. Таким чином він завчасно бачив, чи буде книга цікава потенційному читачеві, та нерідко відмовлявся від проекту, якщо бракувало передплатників. Накладом саме книгарні Добошинського у 1887 році виданий знаменитий історико-статистичний нарис міста Алоїза Шарловського, який і досі вважається однією з найкращих краєзнавчих праць.
У 1905 році книжковою книгарнею володіє вже Альбін Штаудахер. Він навіть спромігся на рекламу, з якої читач довідувався про «великий асортимент книжок польських, французьких, німецьких і руських». Також там можна було позичити книжки, ноти та різноманітні періодичні видання.
 Книгарня Гасклера. У 1912 році власник «на щастя» замурував над її вхідними дверима тору |
Книготорговці
Невдовзі у пана Штаудахера з’являються конкуренти. Одним із них був підприємець Роман Ясельський. Спочатку він розмістив свою книгарню на вокзалі. Але невдовзі грюкіт вантажних потягів змусив його перебратись у центр міста. З 1912 року він облаштовується у новозбудованому готелі «Уніон» (тепер тут крамниця «DЦ» по Незалежності, 4). Крім книжок, тут був ще склад нот і пункт передплати на газети та журнали.
Але найпрестижнішою книгарнею старого Станиславова без сумніву вважалась крамниця Марьяна Гасклера. Розміщувалась вона на «стометрівці», у будинку Іпотечного банку (тепер Райффайзен банк Аваль). Перед відкриттям у 1912 році власник «на щастя» замурував над вхідними дверима тору. І справи одразу пішли добре. Аби збільшити торгову площу, Гасклер обшив колонаду щитами та влаштував велетенські вітрини.
Після смерті власника у 1935 році його справу продовжила вдова – Пауліна Гасклер. Під час окупації німці відправили її у гетто, а над приміщенням з’явилась нова вивіска – «Українська книгарня» Петра Самоверського. Він торгував не лише книжками, але й «шкільним приладдям». Із наближенням «совітів» Самоверський відчув певний дискомфорт, тому вирішив емігрувати у далеку Аргентину, де зайнявся торгівлею марками.
Як каже народна мудрість, святе місце порожнім не буває. Вже у 1944 році рішенням міськвиконкому тут створюється книгарня № 1 Облкниготоргу. З початком незалежності книгар-ня перетворилася на мале підприємство з екзотичною назвою «Ольвія». Під такою назвою крамниця вступила у ХХІ століття, маючи титул найдавнішої книгарні міста. Щоправда, поруч із книжками там жваво торгували глиняними глечиками. А далі чи то глечики погано пішли, чи забракло натхнення, але у 2007 році приміщення продали банку. Так найстаріша книгарня міста трохи не дотягнула до вікового ювілею.
Крім Ясельського і Гасклера, за бабці Австрії книжки ще можна було придбати у крамниці братів Вайденфельдів, біля кінотеатру «Рай» (Мазепи, 10).
 Крамниця Ясельського. Крім книжок, тут був ще склад нот і пункт передплати на газети та журнали |
Базар і Цицерон
Після Першої світової війни відкрилися книгарні «Ренесанс», «Рух», «Ейзенштейн та син», «Євангелістський доброчинний заклад», книгарня Івана Чепіги «Бистриця» у пасажі Гартенбергів та інші. Деякі крамниці мали постійну аудиторію. У 1920-х роках львівський купець Адольф Бодек відкрив на вулиці Сапєжинській власну книгарню із читальнею (тепер кафе «Бутербродна» по вул. Незалежності, 8). Колишній гімназист Ришард Гарайда залишив про неї наступні спогади. «Тут можна було придбати відомі тоді видання книгарні Цукервальда з Золочіва. Були то фотографічного формату, видані на поганому, жовтуватому папері конспекти шкільних лекцій типу «Спогадів» Цезаря, «Промов» Цицерона, «Енеїди» та інших. Вони користувались шаленою популярністю, оскільки полегшували життя на уроках латини, якої тоді вчили у всіх гімназіях».
А ось українці віддавали перевагу вітчизняному виробникові, на вулиці Собеського, 20 (тепер Січових Стрільців). Цитую рекламу: «Одинока кооператива Народний базар і Українська книгарня веде три відділи:
1. Книгарський відділ, обіймаючий всі видання книжкові.
2. Паперовий відділ, обіймаючий цілу паперову конфекцію.
3. Забавковий відділ, обіймаючий ріжнородні діточі забавки.
Товар першої якості. Ціни приступні».
Взагалі то слова «базар» і «книгарня» якось не в’яжуться між собою. Сподіваюсь, що там не торгували турецькими дублянками, як сьогодні у «Просвіті».
У тенетах Облкниготоргу
За радянської влади всі приватні книгарні націоналізували. Тепер крамниці отримали порядкові номери і назви, які вказу-вали, яку саме літературу тут продають. Так, на площі Ринок була «Медична книга», біля лялькового театру «Військова книга», трохи далі «Музична книга». На Чапаєва, тобто, Січових Стрільців, містилась «Технічна книга», а біля 7 школи розгорнула пропаганду «Політична книга». Дитячу літературу пропонував «Школярик», що на розі сучасних Незалежності та Вагилевича.
Але справжнім культовим місцем серед книголюбів вважалася крамниця на Цимбалюка (тепер Курбаса). Там можна було виграти передплату на зібрання творів вітчизняних і зарубіжних класиків. Пишемо «виграти», оскільки кількість охочих значно перевершувала кількість видань, і передплату розігрували шляхом лотереї. Крім центру, книжкові магазини були і в мікрорайонах. Навіть сьогодні одну із зупинок на вулиці Вовчинецькій називають «Біля Кобзарика», хоча однойменної книгарні вже давно не існує.
«Букініст» та інші
За роки незалежності книготоргівля пережила періоди як стагнації, так і піднесення. Початок 90-х ознаменувався системною економічною кризою, яка забрала із собою більшість радянських крамниць. Проте, слід за ними одна за одною почали відкриватись приватні книгарні. Серед найвідоміших – «Школярик», «Софія», «Лілея» та «Українська книга». В останніх двох продається виключно україномовна література.
З 2004 року до Франківська докотилася глобалізація. Тоді тут відкрився книжковий супер-маркет «Буква», незабаром ще один – «КС» тобто «Книжковий супермаркет», і нарешті книгарня «Є». Перші два чомусь закрились, а «Є» доволі успішно функціонує в якості культурно-мистецького центра.
Сьогодні найстаршою книгарнею Івано-Франківська є магазин «Букініст», який знаходиться по Незалежності, 19. Вона межує із колишнею книгарнею Гасклера і безперервно діє з кінця 1940-х. Спочатку тут була «Політична книга», а потім з вулиці Карла Маркса (Грушевського) сюди переїхав «Букініст». На сьогодні це єдиний із пострадянських книжкових магазинів, який зміг пережити економічні негаразди двох криз. Крім того, лише там можна придбати, або здати на комісію, вживану літературу. Асортимент вражає – книги з мистецтва, художня, дитяча, технічна, медична література, словники і розмовники. Інколи трапляються справжні раритети, які проблематично купити навіть у великих містах.
І хоча ціни на книжки сьогодні є досить високими, у Алоїза Шарловського, напевно, язик би не повернувся сказати, що франківці мало читають.
У статті використані листівки з колекції Зеновія Жеребецького.
Comments are closed.