Рубрика «Неформат» дозволяє час від часу нехтувати правилами і публікувати те, що часто залишається «за кадром», як на телебаченні — оператор. У редакціях газет також є своя внутрішня кухня і люди, яких мало хто бачить. Є матеріли, що часто «не проходять» за цілим списком писаних і неписаних журналістських законів. Нині ми порушимо один із них, і без зайвої скромності розкажемо про себе. Тому що маємо на те декілька причин. По-перше, про це вже просили читачі, бо хочуть познайомитися ближче. По-друге, 6 червня — День журналіста, велике свято, уря-уря!.. А по‑третє, 7 червня 2001 року перші засновники «Репортера» Олег Головенський і Наталка Катеринчук видали його пілотний номер. А для приватної регіональної газети в Україні вісім років — це серйозно. Тож, знайомтеся — «Репортер»!
Марія Гаврилюк. Заступник редактора, спеціаліст із політичних «розборок» і журналістських розслідувань. Іноді «копає» так глибоко, що потім важко вибирається назовні. Має дуже товариський м’який характер із відчутними металевими вкрапленнями за потребою. Якщо для роботи необхідно миттєво когось «построїти», — Марійка точно знає як. Її майбутньому чоловіку, напевно, дуже пощастить. Якщо він буде чемним.
Тетяна Соболик. Крім політики, пише про ЖКГ: дороги, смітники, опалення і т. п. Крім того, що просто фонтанує ідеями, якось ще встигає втілювати їх у життя. Часто переживає, щоб когось не образити, але між переживаннями та обов’язком зазвичай обирає друге. Як сказав колись про Таню один франківський чиновник, звертаючись до своїх підлеглих: «Думайте, що говорите, бо тут сидить Соболик і все пише». Це правда, нехай зважають.
Євгенія Ступ’як. Стосунки батьків і дітей, людські історії, характери та проблеми — ці теми близькі для невеличкої, стрімкої, гостроязикої Жені. Щоб написати добру статтю, вона готова сходити чи з’їздити куди завгодно: на дністровські кручі, в тюрму, в армію, на цвинтар, на концерт невідомої рок-групи. Завжди має власну, дуже оригінальну думку та завзято її відстоює. Особливо, якщо ніхто і не збирається сперечатись.
Микола Волков. Коли жіноча частина редакції вирує емоціями, Коля майже незворушний. Принаймні, зовні. Найчастіше з усіх робить нашу постійну рубрику «Ґудзик», яка так дошкуляє міській владі. Хоча, як і кожен із журналістів «Репортера», може придумати та розробити будь-яку тему. Але основна його «територія» — спортивна сторінка. Дуже переймається українським футболом і футзалом, а особливо непростим життям клубу «Манчестер Юнайтед».
Надія Шегда. Оглядач у галузі культури. Непосидюча, активна, дуже творча натура. Відвідує так багато культурних заходів, що іноді не встигає про них писати. Досі щиро впевнена в тому, що високий рівень культури нашого суспільст-ва гідний викладення у високому стилі. Надя завжди має в запасі декілька креативних ідей чи цілих проектів. От, якби вона ще частіше доводила їх до пуття…
Ірина Бурак. Це з Ірою зазвичай спілкуються читачі, які телефонують, аби спитати щось у влади. Потім вона дістає тими запитаннями чиновників, терпляче переходячи від одного до іншого, коли ті намагаються «переводити стрілки». Щось подібне відбувається і з рубрикою «Топ-коментар» — там їй теж потрібно терпіння. Відпочиває душею Ірина на дитячій і жіночій сторінках. Сподіваємося, скоро навчиться «відпочивати» і на владі.
Лідія Курочкіна. Коректор, «людина на останньому рубежі». Це вона виправ-ляє помилки, які у творчому пориві роблять журналісти та дизайнери. Після вичитки шпальт не дуже церемониться з висновками. Якщо Ліда каже, що текст чи фото, м’яко кажучи, не дуже, то так воно і є. Звісно, авторам іноді дозволяється сперечатися. Але вирок оскарженню не підлягає.
Станіслав Марков. Дизайнер-верстальник. Справжній комп’ютер-ник. Тобто зовсім. Із тих, що живуть за правилами, незвичними для непосвячених у комп’ютерне братство. Може зробити все. Якщо схоче. Матеріали верстає настільки швид-ко, що іноді навіть шкода роботи тих, хто так довго мучився із тими текстами чи ілюстраціями. Втім, якби верстав повільно, було би шкода самого Стаса.
Андрій Гудяк. Теж дизайнер і теж комп’ютерник. Правда, не такий уже зовсім справжній, бо досі більше знаходиться в реальному світі. У цьому йому допомагає захоплення фотографією та Івано-Франківськом. Надійний товариш, добрий працівник: сказав — зробив, але може зробити і без розмов. Основна позитивна риса — спокійний. Аж занадто.
Ірина Репела. Начальник відділу реклами. Знає чи не всіх місцевих підприємців‑рек-ламодавців, їхніх секретарок, бухгалтерів, жінок, дітей і конкурентів. Вважає, що найцікавішою статтею чи репор-тажем для читачів газети може бути лише великий та красивий рекламний макет. Ініціативна. Якби всі Ірині вигадки якось втілилися у життя, газету довелось би перейменовувати на «Рекламіст».
Ірина Сисоєва. Менеджер з реклами. Легка, весела, сумна — різна. Більше мовчить, ніж говорить — більше робить, ніж мовчить. До речі, дуже важка, невдяч-на і непроста робота реклам-ного агента передбачає ґрунтовну психологічну стійкість. Натомість, Іра аж ніяк не виглядає на «непробивну» особу. Є підозра, що саме такий імідж трохи допомагає їй в роботі.
Марія Федоришин. Менеджер з реклами, а насправді — з усіх питань. Враховуючи її досвід, може зробити чи організувати будь-що. Колись Марія збереться з думками, візьме свої записники і надрукує енциклопедію рекламного життя Франківська кінця ХХ — початку ХХІ століття. Втім, для цього їй потрібно буде хоча б на хвилинку зупинитись.
Віктор Борісов. Менеджер з реклами. Невтомна людина з широким набором найрізноманіт-ніших здібнос-тей. Поліглот — знає декілька мов і настільки захоплюється в розмові, що іноді вживає їх усі одночасно. Рекламодавці від Віктора в захваті. Редакція — теж, але не завжди розуміє чому.
Роксолана Малофій. Менеджер зі збуту та передплати. Об’їздила всю Івано-Франківщину, перезнайомилися з усіма розпов-сюджувачами преси, начальниками поштових відділень і поштарями. Але те, що «Репортер» є найкращою газетою у світі, досі переконала не всіх. Чекає виходу видання на міжнародний рівень.
Наталія Кудрик. Офіс-менеджер. Якщо хочете знайти в офісі якийсь документ чи про щось дізнатися, краще просто спитати у неї. Наталя дуже тиха, майже непомітна. Але коли вона йде у відпустку, в діяльності редакції з’являється певний сумбур і безпорядок.
Микола Головенський. Водій редакційного авто. Офіцерське минуле залишилося в його характері назав-жди. Точний, надійний, безвідмовний. За це і користується «всерепортерською» повагою та любов’ю. А от з педагогікою у Миколи Васильовича не склалося — досі не може навчити автомобіль їздити без бензину.
Володимир Хибінь. Головний бухгалтер. Жіночий колектив редакції стверджує, що він доволі загадкова особистість. Кажуть, ще не розкусили. Тепер, напевно ,вже й не будуть «розкушувати», бо дізналися, що Володя одружений. Але все одно люблять. Дуже. Особливо у зарплатні дні.
Іван Бондарев. Дописувач. Краєзнавець. Креативний збирач легенд старого Станиславова та дослідник його історії. Кажуть, що він знає про рід засновників Івано-Франківська Потоцьких більше, ніж вони самі. Цікаво, чи знають про Івана Потоцькі?
Володимир Єшкілєв. Письменник, публіцист, колумніст. Роками веде в «Репортері» власну саркастичну колонку. Має неабияке почуття гумору, любить епатувати публіку. Про Єшкілєва завжди багато говорять. Натомість, є плітка, що більшість пліток він розповсюд-жує сам.
Це ще не все. «Репортер» вдячний всім, хто працював у ньому та вклав у нього душу.
Олег Головенський, Наталія Катеринчук, Галина Ковальова, Наталія Андрусечко, Роман Фабрика, Олександра Лісконог, Світлана Сіщук, Наталія Вінничук, Любов Загоровська, Оксана Говера, Ніна Бучацька, Світлана Невочинська, Анатолій Теличко, Тетяна Єрушевич, Марія Петрів, Лілія Алєксіна, Наталія Свистяк, Микола Мацюк, Мар’яна Кістерьова, Андрій Олексин… Вже вибачте, якщо когось не згадали.
Зі святом! Щиро ваш.
Андрій Філіппський!
Головний редактор. Як написав, такий і є. Якщо ви, звісно, спромоглися прочитати це до кінця.
