Повертаючись із далеких чи не дуже далеких країв, вона везе додому ляльки, щоб потім разом із ними згадувати приємні миті подорожей. «Коли споглядаю на ці маленькі витвори мистецтва, спілкуюся з ними, дістаю величезну естетичну насолоду», – каже Галина Філіпова, редактор програм ОТБ «Галичина». Свою колекцію журналістка представить на огляд публіки 17 серпня – у приміщенні Івано-Франківського краєзнавчого музею.
– Пані Галино, як давно ви збираєте свою колекцію?
– Все почалося з першої пари кубинських ляльок, які я прид-бала в комісійному магазині 20 років тому. Про колекцію тоді навіть не думала, просто не могла допустити, щоб така краса дісталася комусь іншому. Тоді я й не подорожувала ще так активно, але зернятко збирання і колекціонування вже дало паросток.
Під час проведення першого бієнале «Імпреза», домовилася з режисером Анжеєм Ментухом, що в обмін на відео він привезе мені з Польщі лялечку. Потім я побувала в Болгарії, Латвії, Литві. Так колекція і поповнювалася.
Не з усіх країн, в яких побувала, мені пощастило привезти ляльки. Наприклад, в Ізраїлі, куди їздила на прощу, було не до сувенірів. Я повністю поринула в ту релігійну атмосферу і зовсім не думала про поповнення колек-ції. А в Азербайджані ляльки були надто дорогими, тому обмежилася магнітиком. Натомість, із Португалії, крім лялечки, привезла ще й статуетку Матері Божої Фатімської.
– Колекцію поповнюєте самостійно чи, можливо, допомагають друзі?
– Так, дарують і родичі, і знайомі, і друзі. Як тільки почую, що хтось їде кудись за кордон, прошу привезти мені ляльку, а краще двох. Таку білоруську пару мені подарували донька Марія і зять Анатолій. Він же привіз мені ляльку із Лос-Анджелеса.
У моїй колекції є ляльки, зроблені з різних матеріалів. Голова, руки, ноги в деяких із гіпсу, порцеляни, глини, дерева. Одні – у простому одязі, вони переважно пластмасові та гумові. Деякі – щедро оздоблені вишивкою та бісером. Є ляльки з аксесуарами, це імітація веретена, кошичка, музичних інструментів.
Коли я вперше побувала в Угорщині, то зайшла у крамницю, де колись купувала сувеніри Софі Лорен – у комплексі споруд Вайдахуняд. Та не маючи достатньо грошей, придбала дві дерев’яні лялечки.
А цього року моя молодша донька Оленка привезла прекрасну парочку із Будапешта. Особливо вражає вишитий бісером жіночий стрій. Імен у моїх ляльок немає, лише одну – з Латвії – звуть Лузиня. Ім’я написано в неї на етикетці. Її я привезла ще 19 років тому.
– Наскільки цінними є ваші експонати?
– Вартість ляльок у моїй колекції варіюється від 10 рублів (ще радянських) до 50 євро. Але вони всі однаково цінні для мене, адже за кожною – особлива історія та цікаві подорожі.
Унікальним є гумовий Саддам Хусейн, якого я придбала у дитячому відділі універмагу «Прикарпаття». Таких був цілий стелаж і усі браковані – без пищика. Уявіть собі, він мав ще й пищати! Але дірочка була, а пищик – ні.
Є в моїй колекції і українські ляльки. Наприклад, одну мотанку я виміняла на відео у відомої майстрині Тесленко-Пономаренко. На жаль, у нас немає такого вибору, як за кордоном. Там я завжди діймаю гідів та екскурсоводів, щоб відвели до крамниці, де продаються ляльки в національних строях. Іноді відстаю від групи і шукаю сама. Хорватську лялечку купила у Спліті, недалеко від палацу Діоклетіана. Лише дівчинку, на хлопчика не вистачило грошей. Але думаю ще і про хлопчика (Сміється).
– Ляльок якої «національності» вам не вистачає?
– Я побувала в Туреччині, Чехії, Словаччині, Молдові, Хорватії, Польщі, Литві, Болгарії, Латвії, Угорщині, Австрії, Іспанії, Азербайджані, Португалії, Італії, Монако, Румунії, Росії. Може ще щось забула. Мрію побувати в Білорусі, Тибеті та Австралії.
– Повертаючись додому, везете лише ляльок чи ще якісь сувеніри?
– Тепер купую на згадку ще й декоративні тарелі. Це – початок нової колекції. Маю магнітики, напевно, з половини світу. Сест-рі Надії везу горнятка з різних країв. Донечці Оленці – віяла. Це вже для їхніх колекцій. Своїй колезі Надії Семенкович намагаюся подарувати тарелі, яких вона ще не має. Також є в мене кілька десятків поштових марок із зображеннями національних строїв різних народів.
– Чи пробували вже десь виставлятись?
– Уперше оприлюднила свою колекцію 15 років тому. Тоді мої ляльки прикрасили міжвіконня виставкової зали обласної організації національної спілки художників України. Але тоді їх було удвічі менше.
– Як гадаєте, ваші ляльки сподобаються маленьким відвідувачам?
– Думає виставка буде цікавою не лише дітям, і не стільки їм. Дорослі отримають задоволення від огляду і, може, хтось захоче започаткувати й собі таку збірку. А може, хтось привезе мені ще якусь лялечку – з Німеччини чи Шотландії (сміється).
